Кредитование крупного бизнеса: перезагрузка (стенограмма)

Кредитование крупного бизнеса: перезагрузка (стенограмма)

Сегодня в 11:00 «Финансовый клуб» проводит круглый стол на тему: «Кредитование крупного бизнеса: перезагрузка»

FinClub ведет прямую трансляцию мероприятия.


В программе круглого стола:

  • Ситуация в сегменте кредитования крупного бизнеса: основные проблемы;
  • Как новое положение НБУ о кредитных рисках повлияет на кредитование корпоративных заемщиков; какие последствия будут для банков, действующих и потенциальных заемщиков;
  • Варианты работы с закредитованным бизнесом (более высокая стоимость кредитов, внесение дополнительных залогов, поручительство собственников, пр.);
  • Работа с проблемными заемщиками среди представителей крупного бизнеса;
  • Потенциал применения закона о финансовой реструктуризации. Возможные трудности и преимущества новых норм. Потенциальные кейсы, которые могут попасть под нормы закона;
  • Когда и в каком случае крупный бизнес сможет получить кредиты.



В мероприятии принимают участие:

  • Глава совета Независимой ассоциации банков Украины (НАБУ) Роман Шпек;
  • Заместитель председателя правления Укргазбанка Денис Чернышов;
  • Директор Центра экономических исследований и прогнозирования «Финансовый пульс» Сергей Мамедов;
  • Председатель правления Индустриалбанка Михаил Букреев;
  • Директор по корпоративному кредитованию Альфа-Банка Татьяна Томаш;
  • Директор департамента развития корпоративного бизнеса Креди Агриколь Банк Алексей Ступак;
  • Партнер Ario Capital Group Юлиан Хорунжий.


Модератором круглого стола выступает управляющий партнер «Финансового клуба» Руслан Черный.

 

Стенограмма круглого стола «Кредитование крупного бизнеса: перезагрузка»


Модератор круглого стола – управляющий партнер «Финансового клуба» Руслан Черный:

– Добрый день, дамы и господа! Мы начинаем круглый стол «Кредитование крупного бизнеса: перезагрузка». Именно сегодня мы выясним, будет ли перезагрузка и каким образом она произойдет. Мы обсудим проблемы кредитования крупных корпоративных клиентов, поскольку ситуация в этом сегменте достаточно неоднозначная. Крупные клиенты всегда были наиболее интересными для банков, их кредитовать было всегда удобно, потому что операционные затраты на них невелики, а получаемые прибыли, комиссионные доходы превышают таковые от более мелких клиентов. Сегмент довольно сложный, тем более в последнее время. Мы видим, что конфликты между банками и крупными заемщиками участились. Тем не менее некоторые банки говорят об увеличении объемов кредитования таких клиентов. Есть те клиенты, которые будут продолжать «воевать» с банками, а есть те, которым поможет принятый Верховной Радой закон о финансовой реструктуризации. Эти вопросы мы как раз сегодня изучим. Присутствующие здесь представители банков достаточно сильны в корпоративном кредитовании и с точки зрения своих портфелей и клиентов могут оценить, насколько это поможет им улучшить ситуацию и направить деньги на дополнительное кредитование.

Сегодня к дискуссии приглашены: глава совета Независимой ассоциации банков Украины (НАБУ) Роман Шпек; заместитель председателя правления Укргазбанка Денис Чернышов; директор Центра экономических исследований и прогнозирования «Финансовый пульс» Сергей Мамедов; председатель правления Индустриалбанка Михаил Букреев; директор по корпоративному кредитованию Альфа-банка Татьяна Томаш; директор департамента развития корпоративного бизнеса Креди Агриколь Банка Алексей Ступак; партнер юридической компании Ario Capital Group Юлиан Хорунжий.

Первое слово я хотел бы дать Роману Шпеку. Роман Васильевич, вы руководитель ассоциации и общаетесь с большинством участников рынка. Как вы сейчас могли бы охарактеризовать ситуацию в этом сегменте? Есть ли сейчас открытая война банков и заемщиков, притом что какие-то кредиты погашаются, а какие-то пролонгируются? Но реструктуризировать кредиты для ряда заемщиков невозможно, потому что это продолжается постоянно, и выхода из ситуации не видно. Ожидается ли в этом году повышение кредитования корпоративных заемщиков?

Роман Шпек: Питання надзвичайно складне. По-перше, банки ніколи не воюють із своїми клієнтами. Вони зацікавлені в тому, щоб за участю клієнтів примножити їхні та свої статки. За період з 2008 року, коли були зафіксовані перші ознаки фінансової кризи в Україні, періодично банки потрапляли в ситуацію, коли регулятор  самостійно чи з підказки кредиторів МВФ, Світового банку оголошував різні програми оздоровлення. У зв’язку з цим проводилися стрес-тести, банки брали на себе зобов’язання збільшення капіталу, перевірялася якість кредитного портфеля, відповідно, доформовувалися резерви, і банки за результатами з метою дотримання нормативів були вимушені докапіталізовуватися. Щонайменше тричі за цей період власники банків довносили кошти в капітал, щоб відповідати нормативам і мати підстави продовжувати бізнес. Це робилося тому, що рівень повернення чи неповернення кредитів був високим та загрозливим, якість застави з різних причин – чи то загальноекономічних, чи то макроекономічних, ставала невідповідною, фінансовий стан позичальників не давав можливості виконувати зобов’язання.

Найголовніше, що ніхто з позичальників (ми зараз говоримо про великий та середній бізнес) не зробив те ж саме, що й власники комерційних банків, – не збільшували власний капітал. А якщо проаналізувати досконалість чи проблематику закону про вітчизняне трансферне ціноутворення, то навпаки, за той час, коли власники банків ввозили гроші в Україну і збільшували капітал, за рахунок недосконалості законодавства позичальники виводили і продовжують виводити гроші з України під інші юрисдикції. Якість заставного майна не покращилася, бо не було ні інвестицій, ні якихось нових ідей, крім того це заставне майно вже багато разів обтяжене за попередніми зобов’язаннями. До того ж воно не є високоліквідним. Як життя показало, набути право володіння заставним майном – земельною ділянкою, церквою, обладнанням, технологічною лінією надзвичайно складно, але це не є профільним бізнесом для банків. Ліквідність для нас визначається тим, як швидко ми можемо його продати, щоб отримати кошти. Такої можливості немає, ринку цінних паперів, окрім сміттєвих цінних паперів для зменшення податкового навантаження в країні, як такого не існує. Неможливо говорити про відновлення кредитування за таких обставин.

При цьому протягом тривалого часу банківська система має надмірний обсяг ліквідності – у різні періоди від 60 млрд грн до 100 млрд грн. Питання вартості кредитних ресурсів полягає не тільки у вартості пасивів, бо в умовах високої інфляції депозити були високими за вартістю, адже великі потенційно привабливі клієнти завжди мають специфічні умови кредитування і ставки нижчі, ніж загальні на ринку. В державі навіть право не домінує, і говорити про кредитування доволі важко. Крім асоціації я працюю в Альфа-банку, де отримую заробітну плату. Наш банк, не чекаючи вимог регулятора, ідентифікував акціонерів років з чотири тому – на сайті вказані кінцеві власники. Але чи знаємо ми всіх позичальників-акціонерів? А фінансовий моніторинг вимагає, щоб банк знав свого клієнта. Вони повинні, як на сповіді, розказати, яким банком володіють, і якщо не розкажуть, ті банки будуть закриті. Так і наші позичальники повинні розказати, а хто за цим стоїть.

Падіння кредитування великого бізнесу буде на ту величину, де власники банків і промислових корпорацій кредитували свій бізнес. А вже не можна кредитувати пов’язаних осіб, навпаки, потрібно скорочувати. І от він приходив зі свого банку в інший ринковий банк, а той не відповідає вимогам: за нормативами, ефективністю, власною бізнес-моделлю і має високу заборгованість. Відновлення кредитування буде, але не в тих обсягах. Великі корпорації також мають пройти і процедуру очищення, і капіталізації, щоб з ними можна було працювати. Також надзвичайно важливо зрозуміти, що нас не застава і образ власника приваблюють, а його дохід від реалізації проекту і чи вистачить йому коштів для покриття зобов’язань за цим кредитом із врахуванням попередніх. Якщо вистачить, тоді ми починаємо аналізувати заставу, які кошти він триматиме на рахунку в банку у цей час тощо. Але якщо його дохід від реалізації проекту менший, ніж його зобов’язання, то він не може ставати клієнтом банку. Чи буде ухвалено нову 23-тю постанову, чи ні, але це вже практика ризик-менеджменту провідних банків, які здобули власний досвід з 2008 року, долаючи фінансову кризу і утримуючи платоспроможність і ліквідність банку, в якому працюють.

Але не це основне. До основного я підходжу. Я вам прочитаю листа. Ви знаєте, що у нас вище досягнення у реформуванні в Україні – це створення поліції. Вже там ми зробили все. І ось до цього органу звернувся один банк: що є заставне майно і він просить його зберегти. «Поліція відповідно до договору взяла його під охорону: поставили там чотирьох представників поліції, двох працівників цивільної охорони і трьох службових собак». Вистачало. І ось одного дня, як пише заступник начальника такого-то міського відділення такої-то області майор поліції, «приїхали один легковий автомобіль, два вантажні автомобілі, 30 невідомих осіб, озброєних автоматичною нарізною зброєю з підствольними гранатометами, без повідомлення, хто вони є, два легкових автомобілі за підтримки позашляховика «Хаммер» з великокаліберним кулеметом. Наряд чинив фізичний спротив нападникам, але під загрозою зброї після фізичного зіткнення був витіснений за межі об’єкту». Поліція, враховуючи те, що вона не змогла виконати свої зобов’язання через вищеназвані причини, звернулась для порушення кримінального провадження. І що ви думаєте, хтось почне кредитувати економіку, якщо такий стан справ у державі? Люди добрі, які резерви? Не про резерви треба говорити.

Супермаркет «Новус». Ви, напевно, читали повідомлення в пресі. Реєстратор Баришівської сільради Киівської області переоформив на себе 100% корпоративних прав компанії. І зараз до нього черга кредиторів вишикувалася.

Інший проект – «ІСА прайм девелопмент». Приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу зареєстрував ухвалу окружного адміністративного суду як рішення суду за скасування заборони вчинення реєстраційних дій. Однак окружний суд не приймав жодних ухвал у тій справі. У нас є міністри юстиції, Міністерство юстиції… Я пам’ятаю, колись один міністр називав його Міністерством справедливості. А як зараз назвати це Міністерство юстиції? Міністерство беззаконня? Як воно може критикувати банки, що вони не відновлюють кредитування, притому що макроекономічна стабільність забезпечена, курсова стабільність за діючих обмежень. Інвестори не можуть розпоряджатися своїми коштами повною мірою. Право власності на працю дають – кредитуйте, а права розпоряджатися результатами своєї праці нема, позбавляють. Скоро ми будемо «святкувати» річницю обіцянок отримати черговий транш від МВФ з серпня. Транш «всохся» з $1,7 млрд до $1 млрд. Щось не робиться. Тож, напевно, перед тим, як ставити перед банківською спільнотою питання відновлення кредитування, треба сказати: «Шановні друзі! Спочатку заяви на Майдані, потім клятви у Верховній Раді, підписи під коаліційною угодою, програми того чи іншого уряду, стратегія-2020 тощо – може, звірите теорію, практику і обіцянки?» Тоді ми отримаємо відповідь, чи буде кредитування.

Багато хто зараз звинувачує керівництво Національного банку. Я на 50% згоден з цим. А на 50% – ні. Треба починати звинувачувати ще те керівництво, яке було у 1996-1998 роках і призвело до того, що банківський нагляд не був ним. Це був виклик на розмову на третій поверх. Чому так склалося, що панувала система недостовірної звітності? Тому не можна очікувати від сьогоднішньої команди якихось «фокусів». Не можна говорити про відновлення кредитування, коли власник не може відстояти право на справедливість у державі, коли порушуються закони, і органи влади не реагують, і немає потрібного діалогу. Тому банки мають достатній досвід управління активами і пасивами в умовах кризи, вони достатньо докапіталізовані. Більшість банків підписали програми скорочення фінансування пов’язаних осіб, що дає їм перспективу на здійснення активних операцій в окремих випадках за погодженням з Національним банком, і банки мають надмірну ліквідність. В умовах відсутності правового захисту і структурних реформ на мікрорівні банки не мають, куди прилаштувати вільні фінансові ресурси.

Хтось може дорікати українським банкірам. Ставки у нас дещо вищі. Європейський банк не може розмістити в Україні $2 млрд, Світовий банк – десь $2,5 млрд не має, кому дати. Треба, щоб кредитоспроможний позичальник приходив у банк. Банк має право видати кредит, але він не зобов’язаний це робити, якщо ризики вищі, ніж може передбачати практика цього банку.

– Дякую, Романе Васильовичу. Емоційна промова. Адже в Україні з 2009 року вирує криза, але банки продовжують кредитувати, незважаючи на ризики. Ситуація за останні сім років не поліпшилася.

Роман Шпек: Банки продовжують кредитувати надійних клієнтів, які показували свою лояльність до позичальників у період кризи, які йшли на те, щоб домовитись про реструктуризацію кредиту з метою виконання бізнес-моделі своєї реалізації та повернення кредиту. А є ті, які шукають можливості за час розмови про реструктуризацію, наприклад, тричі продати заставне майно. Того не будуть кредитувати. Але кількість тих, хто поводив себе порядно в умовах кризи, не така велика. Обсяги кредитування, які існують на сьогодні, не мають суттєвого впливу на економічне зростання України в цілому.

– Спасибо большое. Я хотел бы подключить к дискуссии банкиров-практиков. Да, сейчас ситуация с реструктуризированными кредитами по разным банкам разная. Татьяна, как вы видите сейчас ситуацию с кредитованием крупного бизнеса в вашем банке и насколько возможно увеличить кредитный портфель за счет новых клиентов?

Татьяна Томаш: Які проблеми ми бачимо зараз із кредитуванням великих клієнтів? Перша проблема, яка заважає нам, – це обмеження через нормативи Національного банку. Великим клієнтам потрібні великі кредити. Ми розуміємо, що банки останніми роками мало приносили прибутків, здебільшого збитки, тому регуляторні капітали у банків зараз невисокі. Звісно, тому і норматив, який є, – максимальний ризик на одного позичальника зараз обмежує кредитування корпоративних клієнтів. В Україні немає юридичної бази, щоб банки збиралися разом у синдикати і кредитували групою якогось великого клієнта. Тому клієнт іде в один банк і хоче відразу отримати досить великий кредит. Це обмеження нас зараз зупиняє, навіть якщо ми говоримо про першокласних клієнтів з погляду кредитного ризику. Друге обмеження – це відсутність довгострокових ресурсів у гривні на ринку. В принципі, таких ресурсів не існує, тому банки сьогодні не можуть кредитувати інвестиційні проекти. Це те, що зараз необхідно економіці України, – оновлення виробничих потужностей, які банки не можуть профінансувати лише через те, що вони не мають доступу до довгострокових ресурсів. Такого ресурсу, як річна гривня, фактично на ринку не існує, він дуже обмежений, щоб профінансувати великий кредит.

Ще одна проблема – це постанова Національного банку, яку ми будемо окремо обговорювати. Щодо великих і середніх клієнтів, то дуже мало існує бізнесів, які структуровані таким чином, що існує одна юридична особа – позичальник, яка є і активодержателем, і центром прибутку. Загальна практика така, що це кілька підприємств. Повертаюсь до закону про трансферне ціноутворення. Як правило, такі компанії мають торгові дома за кордоном, де концентрується основний прибуток групи. Відсутність консолідованої звітності, на яку банки можуть приймати ризики і демонструвати це Національному банку для утворення резервів, є також великою проблемою. Ми в Альфа-банку самостійно консолідуємо звітність декількох юридичних осіб і приймаємо ризик на всю групу, коли бачимо і активодержателів, і виробників, і прибуткові центри. Ми не можемо показувати це Нацбанку на підтвердження якості активу, оскільки Національний банк не приймає це як докази для аналізу платоспроможності позичальників. Аудит консолідованої звітності, який пропонується цією постановою, – це дуже хороший крок. Але давайте будемо чесними самі з собою. В Україні якісний аудит можуть підготувати лише кілька компаній, і це коштує досить дорого. Аудит, який зробить позичальнику якась наша регіональна аудиторська компанія, – це буде не та звітність, якій можна довіряти. На жаль.

 Треба зазначити ще одне: аналіз маржинальності бізнесу з кредитування порівняно із витратами на ризик. Нова постанова Національного банку висуває досить жорсткі вимоги до створення резервів, таким чином значно підвищуючи вартість ризику. Проаналізувавши нашу клієнтську базу, ми зрозуміли, що у нас не буде багато клієнтів вище 4-го класу. Це вірогідність дефолту 7%, тобто треба заробляти на кредиті більше, ніж 7% маржі для того, щоб відкладати це на ризик. Це неможливо в наших умовах, оскільки ресурси зараз коштують стільки, що банкам залишається дуже невеликий простір для отримання процентної маржі. І це дуже рідко 3% і трохи більше, частіше – 1,5-2%. І відкладати на ризик по хороших клієнтах 7-10-18%, в принципі, призводить до того, що для банків кредитування стає невигідним бізнесом. Банки не заробляють на кредитуванні. Якщо проаналізувати за останні 5-10 років втрати банків на ризику, то такої маржі банки взагалі ніколи отримати не можуть. Якщо ми говоримо про кредитування великих клієнтів, один дефолт у цьому сегменті призведе до того, що банк втратить взагалі не лише той процентний дохід, який він заробив на кредитуванні усіх клієнтів за рік, а значно більшу суму. Тому якщо ми говоримо про впровадження нової постанови Національного банку, ми вітаємо її мету і згодні з тим, що банки повинні регулюватися досить жорстко в умовах, коли дуже багато установ було виведено з ринку останніми роками. Впровадження цієї постанови має бути поступовим, в іншому разі це призведе до колапсу кредитування в Україні. Банки будуть паралізовані і не зможуть працювати навіть з тим портфелем кредитів, який вже є.

– Хорошо. Михаил Букреев, что вы можете добавить, исходя из опыта работы в своем банке с группами корпоративных клиентов, и как вы видите ситуацию сейчас?

Михаил Букреев: Для нас корпоративный сегмент является традиционным, и свое развитие мы видим прежде всего в корпоративном бизнесе. Я согласен с Романом Васильевичем, что войны з заемщиками быть не может, и в нашем банке ее нет. Но есть другая война, которая мешает отношениям между клиентом и заемщиком. Некоторые клиенты потеряли рынки сбыта, некоторые утратили производственные мощности, и это сказывалось на наших отношениях.

Что касается 2014-2015 годов, мы искали совместное решение, и наша работа в этом плане была достаточно успешной. Могу констатировать, что на сегодняшний день в VI квартале мы отмечаем небольшой рост предприятий (я имею в виду наших крупных клиентов), что позволяет им спокойно обслуживать процентные обязательства. Также мы можем рассматривать и какие-то совместные проекты, которые не являются инвестиционными, длинными. Все это обязательства до одного года. Мы, в основном, кредитуем улучшение инфраструктуры этих предприятий, отдельные бизнес-проекты. Поэтому я могу сказать, что проблематика, которую озвучила Татьяна, действительно существует, но небольшое улучшение в плане кредитования корпоративного бизнеса есть.

– Мы знаем, что за последние полтора года было закрыто более 70 банков. Возможно, ваш рост связан с тем, что клиенты из них перешли к вам, или есть другой источник появления клиентов?

Михаил Букреев: Мы сейчас говорим о том портфеле, который был сформирован до 2013 года, то есть фактически это те клиенты, которые были с нами на протяжении последних 10 лет (а банк существует 25 лет). Некоторые проекты были инвестиционными, отдельные предприятия мы финансировали практически с нуля. Как раз не военные действия, а совместный диалог позволил в 2014-м пересмотреть сроки погашения обязательств, снизить процентную нагрузку через уменьшение процентных ставок и компенсацию этих ставок уже в 2015-2016 годах. Диалог позволил нашим заемщикам, во-первых, избежать дефолта и, во-вторых, говорить о каких-то совместных проектах, которые позволяют банку финансировать те или иные программы.

Из того, что я слышал ранее, консорциумное кредитование возможно. У нас есть несколько кредитов, которые как раз были в рамках консорциума. Действительно, это может быть инструментом для банков. Что касается больших проектов, то, безусловно, без длинных ресурсов, адекватной процентной ставки возникает вопрос о том, сможет ли бизнес обслуживать. Скорее всего, нет. Должны появиться средства. Откуда? Если мы говорим о крупном бизнесе, то он финансировался за счет международных институций, то есть это кредиты, которые выдаются иностранными банками, некими организациями, фондами для стимулирования сбыта. В частности модернизация металлургического комплекса осуществлялась часто за счет привлечения международных кредитов, гарантий страховых компаний, либо государственных, либо аккредитованных компаний. Украинские банки участвовали там как обслуживающие банки, то есть это тоже возможность для украинского крупного бизнеса в плане кредитования.

Роман Васильевич правильно говорил о страновом риске. К тому же не все предприятия готовы к этому кредитованию. Украинские банки выросли в своих требованиях. Почему? Были действительно проведены реформы, благодаря которым, во-первых, произошла легализация структуры собственности, во-вторых, сформирован капитал, выросла культура. Вопросы со связанными лицами создают дополнительные требования к заемщику как клиенту. Выходит, что банковский сектор поменялся, а бизнес не всегда дотягивает до этих требований. Например, предприятие закредитовано и выплачивает хорошие дивиденды собственникам. Получается, что кредитная нагрузка не уменьшается, и деньги просто выводятся из предприятия. Такие факты тоже есть.

Акционеры банков доформировывают капитал, бизнес тоже может так делать. Это было бы правильно, понятно и позволило бы вернуть деньги в экономику.

Самое главное, я считаю, – это то, что мы с клиентом фактически одно целое. Проблемы клиента – это проблемы экономики и, как правило, финансового сектора. У клиентов было много потрясений и вызовов. Когда-то были совместные программы правительства и НБУ, которые финансировали приоритетные отрасли через коммерческие банки. О чем мы говорим? Клиент, например, потерял рынок сбыта, а там, где рынки открываются, его не ждут. Там свое лобби, свои европейские компании. Ведь не все занимаются IT-отраслью, сельским хозяйством. А в Польше сельское хозяйство получает колоссальные дотации правительства. По сути, и мелкому, и среднему, и крупному украинскому бизнесу нужна поддержка. Когда у них будет все хорошо, то и повестка дня будет другая.

Роман Шпек: Але ця дискусія трохи небезпечна, Михайло. Держави, які дають державну підтримку, мають кошти в бюджеті, а у нас бюджет дефіцитний, а з врахуванням дефіциту Пенсійного фонду це взагалі проблема. І якщо ми будемо за рахунок емісійних грошей підтримувати державні проекти, то це буде чергова хвиля девальвації і погіршення інвестиційного клімату. І тим паче власники бізнесу виводитимуть дивіденди замість вкладати гроші в економіку свого ж підприємства. Бо це ж несправедливо: він хоче свої гроші вивести, а за чиїсь щось робити.

Михаил Букреев: Я с вами полностью согласен. Но вопрос в другом. Плохие клиенты – это исключение из правил. Вы сами сказали, что клиенты, в основном, добросовестные, они ищут возможности погашать кредиты.

Теперь что касается дефицита бюджета. Банки тоже испытывали дефицит бюджета. Мы все в одной лодке. Вопрос в эффективности. Что сделали банки? Мы продолжаем закрывать отделения и налаживать эффективность, пересматриваем свои модели, были определенные реструктуризации, сокращения. В итоге банк получил запас прочности.

Роман Шпек: Якщо йдеться про кредитування, ми зобов’язані говорити про достатність власних коштів підприємства. Якщо воно не має власних коштів і на 100% покладається на позикові кошти, не буде такого банку, який буде готовий його кредитувати.

Візьмемо підручник з мікроекономіки. Що є джерелом реалізації проекту? Інвестиції, власний прибуток, який конвертується в інвестицію, і позикові кошти комерційного банку. Ми перше і друге відкидаємо і кажемо: «Дайте позикові кошти». Чи то з постановою, чи то без неї банк не буде брати ризики в таких умовах. І не тільки законодавство унеможливлювало у попередні роки синдикативне кредитування. Різна культура ризик-менеджменту, недовіра один до одного не давали підстав. А ми маємо доступ до всієї інформації про фінансовий стан позичальника, до реєстрів? Нам постійно розказують у Міністерстві юстиції, що усі доступи є. Можливо, для чогось є, але для якісної оцінки кредитного ризику – нема. Уся атрибутика, яка повинна супроводжувати кредитування, відсутня. Який у нас інвестиційний клімат? Які побори під час вивезення товарів з України? Уся реформа зводиться до того, що підприємці відкривають бізнес в Словаччині та Польщі, для того щоб уникнути українських корупційних схем. А ми питаємо: «А чи будете ви кредитувати нових клієнтів? Так, якщо вони відкриватимуть рахунки в Україні». Ми ж не можемо їхати за клієнтом, який в Україні бізнес закрив і відкрив у Польщі.

Тому давайте говорити в цілому про підприємницький інвестиційний клімат. Як тільки ситуація зміниться, знайдуться ті, хто має достатню ліквідність, ресурси. Чехія 20 років тому масово кредитувалася, тому що були короткі ресурси. Її усі критикували. Але Чехія показала, що у них надходження ресурсів значно більше, і за рахунок макроекономічної стабільності і довіри населення воно постійно стабільне, а за рахунок коротших надходжень по пасивах вони можуть брати на себе ризики з розміщення довгих активних операцій. Усім цим банк може управляти, але в умовах передбачуваності та законності. А якщо цього немає в країні, то вчергове надурити їх не вдасться, тому що банкіри мають власників, які розуміють, де позичальники здебільшого тримають свої кошти і де центр формування їхнього основного прибутку. Не тільки банки – усі повинні мінятися.

– Спасибо. Я хотел бы подключить Алексея Ступака. Ваш банк всегда достаточно щепетильно относился к выбору клиентов. Михаил и Татьяна говорили уже о том, что финансовая система перестроилась, а клиента все равно нет. Клиенты продолжают жить в другой реальности, когда можно спокойно вывести залог, где-то сделать фиктивное банкротство. Может быть, вы расскажете на своем опыте, как вы обучаете клиентов и заставляете их действовать корректно по отношению к вам?

Алексей Ступак: Есть три уровня, которые мы оцениваем. Первый – это уровень суверенного риска. Наш акционер его оценил и принял, поскольку лишнее доказательство этого – нахождение банка в стране. Второй уровень, на который мы смотрим, – это, конечно, финансы. С моей точки зрения, тот механизм, который Нацбанк сейчас пытается внедрить, является позитивным. Банк должен заниматься своей работой. Он должен выстраивать взаимоотношения с клиентами и управлять рисками. Собственно почву для управления финансовыми рисками должна дать аудиторская компания. Она должна сконсолидировать и подготовить четкий отчет, которому можно верить. Для корпоративного клиента, получающего кредит $3-5-10 млн, сумма в $40-50 тыс. не является критичной.

Вторым уровнем является бихейвер собственника – это его ожидания и поведение. Большинство наших партнеров – это те, с кем удалось достичь компромисса и найти те решения, которые помогают и банку, и клиенту. Но, как показывает украинская банковская практика, ряд компаний просто воспользовались ситуацией и нашли причины, чтобы не выполнять свои обязательства. И здесь я опять-таки хочу отметить, что Нацбанк (нравится это кому-то или нет) создает цивилизованную систему финмониторинга, которая должна дать свои плоды.

Что касается функций банка, то это не только функция кредитования бизнеса и выдачи денег, но и образовательная функция. Банк имеет много инструментов стимулирования клиента к образованию. Я совершенно согласен со всеми участниками этого круглого стола. Если банки сделали свою «домашнюю работу», то, к сожалению, многие из крупных корпоративных компаний не захотели этого делать. Я сейчас говорю о системе корпоративного управления, потому что в основном роль финансового директора в крупных корпорациях сводится к тому, что он должен принести деньги, неважно, какой длины и для какой цели, чтобы сделать очередную «инъекцию» в бизнес. На самом деле роль финансового директора другая – это контролировать риски компании, связанные с кооперацией с финансовыми институтами. И когда собственник говорит: «Принеси мне деньги», тогда финансовый директор должен сказать: «Я не должен идти в банк, я должен принести деньги из другого источника». А других источников много. В первую очередь это собственный капитал, который можно привлечь не только от собственника. А мы знаем, что, как правило, он у них есть. Второе – есть инвестиционные банки, их немного, и это тоже источник капитала. Самый простой способ – прийти в банк и сказать: «У меня все плохо: девальвация, война, макроэкономическое состояние…» Но все живут в одинаковых условиях, и все пытаются с этим что-то делать. Собственнику и финансовому менеджеру легче всего прийти в банк и сказать: «Давайте реструктуризировать». Есть другие способы. Например, прийти в инвестиционный банк и сказать: «Мы хотим сделать делевередж нашей компании, нам нужна «инъекция» свежего капитала, мы готовы говорить о продаже доли». К сожалению, на сегодняшний день таких цивилизованных подходов крайне мало.

Самое главное – мы не развиваемся по какому-то особому пути, он у нас не свой. Часто говорили, что Украина – особенная страна, и очень важно понимать, как это все работает именно здесь. Ничего подобного. Это глупость. Все так называемые развивающиеся страны прошли через эту ситуацию: девальвацию, закрытие рынков, торговые войны. Просто у кого-то есть этот опыт, у кого-то его нет. И не нужно изобретать велосипед, а нужно посмотреть на лучшие практики, взять их на вооружение. С точки зрения банковского сотрудника, коммерческого банкира могу сказать, что компромисс между банками и коммерческим, корпоративным бизнесом может быть достигнут тогда, когда стандарты, которые приняли на вооружение мы, также будут приняты собственниками крупных компаний, и они будут смотреть не только на завтрашний день, но и на год вперед. Тогда они будут понимать, что, как, когда и с кем делать.

– Спасибо. Прошу Сергея Мамедова подрезюмировать ситуацию на рынке и обозначить основные тенденции.

Сергей Мамедов: Я подготовил презентацию относительно крупных клиентов. О корпоративном сегменте хотел бы сказать несколько слов. Во-первых, банковскую систему действительно привели к тому виду, в котором она должна существовать. Это было требование международных организаций, МВФ. То же самое будет со страховыми и инвесткомпаниями, то есть чистый капитал будет у нас в стране. Так же – и с корпоративным сегментом.

Сейчас кредитование крупного корпоративного клиента в банках очень затруднено. Я считаю, что нельзя говорить, что крупный клиент выгоден банку. Невыгоден. Лучше выдать кредит 20-50 небольшим клиентам и получать большую доходность и, соответственно, нести меньшие риски. Национальный банк четко говорит: концентрация кредитного портфеля – дайте 10-20 ваших самых больших заемщиков, дайте отдельные требования – как вы оцениваете риски? А как банки могут оценивать риски? Все подходит к тому, что крупные корпоративные клиенты будут искать другой источник фондирования капитала, и они будут вынуждены увеличивать свой капитал. Скорее всего, будет требование к этим клиентам от Минэкономики, правительства доказать прозрачность капитала. Докажите, что он у вас не в мусорных бумагах, а в живом кэше. Когда это будет? Думаю, нескоро. У нас очень сильное пересечение политики и бизнеса. Наступать себе на хвост никому не хочется.

Предлагаю презентацию.

Сначала о крупных клиентах. Согласно классификации Хозяйственного кодекса, большими предприятиями считаются компании, у которых среднегодовая численность работников превышает 250 тыс. человек, а годовой доход превышает 50 млн евро. По данным на 1 января у нас было 423 крупных клиента, что составляет 0,1% от общего количества. Если проанализировать по направлениям, то мы видим, что сельское хозяйство – это 28; промышленность – 230; строительство – 5; оптовая и розничная торговля – 110; транспорт, складские хозяйства, почтовая и курьерская деятельность – 32; информация – 6; искусство, спорт, развлечения – 3.

Какой капитал у этого клиента? Отчасти это государственное предприятие, отчасти – крупная финансово-промышленная группа. Это иностранный капитал – либо долевой, либо 100-процентный иностранной компании, которая работает здесь.

Как эти компании будут развиваться? Государство, скорее всего, будет их поддерживать за счет финансирования госбанками, за счет госзаказов и т. д. Соответственно, придет приватизация, и что будет, мы можем только гадать. По иностранным компаниям все понятно: там и прозрачный капитал должен быть, чтобы привлекать деньги, там и требования другие, и у них нет такой потребности в капитале. Крупные финансово-промышленные группы, наверное, самый болезненный сегмент, потому что они привыкли обслуживаться в своих банках, а многие банки уже исчезли, а в тех, которые сейчас обслуживают, новые требования Нацбанка. Они говорят, что не могут уже 100-процентно обслуживать, пожалуйста, идите в другой банк. А другой банк не понимает структуру полностью, он смотрит на клиента, как прописано Национальным банком, и получается на выходе ноль. Потому что название громкое, а риски и доходность ни к чему не приводят.

Следующая таблица, которую я показываю, это «Доля прибыльных крупных предприятий в различных отраслях». Как мы видим, сельское хозяйство – это 82% от общего количества в этих отраслях, промышленность – 47,8%, строительство – 80%, оптовая и розничная торговля – 57, 9%, транспорт – 81,2%, информация – 50%, искусство – 33% и т. д.

 У нас нет по данным Нацбанка градации по крупным и средним клиентам. Поэтому мы взяли данные по кредитованию юрлиц. Мы взяли те сегменты, в которых доля крупных компаний больше всего, и проанализировали долю просроченной задолженности и удельный вес кредитного портфеля юрлиц, чтобы понять, где риски больше. Видно, что самая большая просроченная задолженность – у добывающей и перерабатывающей промышленности. Самая небольшая – это сфера развлечений, сельское хозяйство и оптово-розничная торговля.

Далее. «Потребность в кредитах у крупных компаний». Нацбанк проводил опрос руководителей крупных предприятий относительно их ожиданий по кредитованию. 50% из них заявили, что они собираются брать кредиты в 2016 году; 44% считают, что условия стали более жесткими; 73% заявили, что фактором отказа от кредитов для них является высокая процентная ставка; 37% в число таких факторов включили высокие требования к залогам; 26% в качестве ограничивающего фактора упомянули сложную процедуру оформления.

«Текущая ситуация на рынке кредитования юрлиц». Если мы посмотрим на данные, то увидим, что кредитный портфель уменьшается.

Теперь проанализируем лидеров. Кто же у нас входит в топ-10 по объемам кредитования юрлиц в нацвалюте с апреля 2015 года по апрель 2016-го. Это ПриватБанк – 19,93%, Ощадбанк – 9,59%, Укрэксимбанк – 8,03%, Райффайзен Банк Аваль – 4,91%. Интересно, что концентрация – доля рынка в первой десятке – увеличилась: было 67% от общей доли в I квартале, стало 71%.

Далее. «Топ-10 банков по приросту кредитного портфеля юрлиц за I квартал 2016 года». Самый большой прирост в гривне дали Ситибанк, Креди Агриколь банк, Прокредит Банк, ОТП Банк, Ощадбанк, Инг Банк, Укрсоцбанк, Мегабанк, Банк инвестиций и сбережений, ПриватБанк. В валюте основные – это ПриватБанк, ОТП Банк и Таскомбанк.

«Влияние регуляторных новаций на кредитование крупного бизнеса». Это ужесточение требований – банки будут больше времени уделять анализу, что приведет и к изменению процентных ставок. Многие клиенты просто не будут иметь возможности кредитоваться. Закон о финансовой реструктуризации, который принимается, мы позитивно оцениваем. Это дополнительная возможность внесудебного урегулирования. Банкам реально упрощают задачу.

В итоге я хотел бы сказать, что реальным основным источником должен быть капитал. Государство должно внедрять госпрограммы не только с точки зрения выдачи денег, но и рисовать те направления, которые интересны. Они должны закрывать потенциальные риски. Если будет то же поручительство по каким-то компаниям, будут госзаказы, начнет работать наше экспертное бюро, которое будет финансировать продукцию, то результат будет совсем другим. Без этого проблемы в сегменте крупного корпоратива не исчезнут, поскольку конкуренция будет увеличиваться, и иностранный капитал, который будет сюда заходить, будет выбирать только те направления, которые понятны и прозрачны с точки зрения европейского бизнеса. Если крупный корпоратив не придет в соответствие, он не сможет конкурировать стоимостью ресурсов и возможностью привлечения дополнительного финансирования.

– Спасибо. Вы сказали о финансовой реструктуризации. Попрошу коротко об этом высказаться сначала Романа Шпека, затем всех присутствующих банкиров. Роман, на прошлой неделе в НАБУ проводили заседание, где изучали возможности имплементации нового механизма добровольной финансовой реструктуризации. Насколько, по вашему мнению, он жизнеспособен?

Роман Шпек: По-перше, це ще один інструмент добровільної реструктуризації. І тут треба зрозуміти, що якщо позичальники усвідомили, що вони не бігають по світу із заставним майном, а приходять до кредиторів і починають серйозну розмову, беруть на себе певні зобов’язання, то є можливість протягом 180 днів домовитися. Ми розуміємо, що це не буде панацеєю і не вирішить усіх проблем, але, за нашими попередніми оцінками, 25-30% тієї проблемної заборгованості може бути врегульовано значно швидше. Якщо подивитися на усі, наприклад, судові процедури, то це забрало б три-п’ять років. Але тут надзвичайно важливо проявити добру волю і шукати шляхів. Звичайно, тими суб’єктами можуть бути підприємства, які не є втраченими. Це не означає, що в результаті таких «посиділок» буде списання або прощення всіх. Якщо підприємство не має своєї здорової бізнес-моделі і воно не може переконати кредиторів, то звичайно, важко уявити, що кредитори захочуть домовлятися. Якщо на підприємстві працює здоровий менеджмент, зрозумілі власники, і вони готові до взаємних дій, тоді все вдасться. Знову ж таки, там буде розглядатися не тільки і не стільки питання кредитування, реструктуризації, але й санації, продажу непрофільних активів, докапіталізації підприємства. Як зберегти підприємство, робочі місця, економічний потенціал тощо? При НАБУ ми плануємо створення секретаріату цих кредитних комітетів, арбітражного секретаріату, які будуть організаторами такої роботи. Частину витрат бере на себе ЄБРР, частину – НАБУ з бюджету, який формують банки-члени.

Ключовими залишаються слова «добровільна реструктуризація» і «відверта розмова». Якщо в цей час якась із сторін показуватиме неготовність розкрити свої плани або ж відповісти на питання про достовірність звітності, про інші структури, – адже ви знаєте, як багато юридичних осіб асоціюються з одним позичальником, – для цього у нас є хороший механізм.

У серпні ми будемо ініціювати робочу зустріч за участю ЄБРР, Національного банку, Міністерства фінансів, можливо, податківців та інших органів, щоб обговорити деталі імплементації закону, бо він набуває чинності протягом трьох місяців з дати підписання. Десь у жовтні закон набуде сили. Будемо проводити певні зустрічі з позичальниками, у яких бізнес знаходиться у складних умовах, але він живий, і його можна реанімувати через реструктуризацію.

А для того, що не підлягає реструктуризації, повинні працювати інші механізми. Нам потрібна ефективна дія закону про банкрутство. Бо не може бути такого, що підприємство є збитковим 20 років, і усі, хто поряд з тими сателітами і контролює фінансові потоки, стали дуже багатими людьми, а підприємство збиткове.

– Тут можно начинать с «Нафтогаза»…

Роман Шпек: Для того щоб починати з «Нафтогазу», треба встановити рівні, здорові умови конкуренції. Не можуть державні банки, які теж мають на меті заробити банківський прибуток, маржу, дохід, мати інші умови роботи: окремі нормативи, інший підхід до оцінки якості активів і формування резервів. Бо якщо для одного банку пов’язаних з власником осіб не можна кредитувати, то державний банк кредитує державний сектор, і ще хочуть загнати туди усіх, хто отримує свої виплати. Людина заробила кошти, і їй кажуть, що це державні кошти і щоб вона йшла в державний банк. Доки не буде рівної, здорової конкуренції на банківському ринку, важко буде відновити кредитування великих державних корпорацій.

Вже є досвід ряду банків на прикладі підприємства «Вугілля України». Спочатку були заклики кредитувати, що це стратегічно. Потім інші прийшли до влади і сказали: «А це не ми». Вже до влади вчергове прийшли ті, які казали кредитувати. І що роблять? Ліквідовують «Вугілля України».

Кажуть: «Давайте розробляти державні програми». Хто повірить державним програмам після такого, як сказав Олексій, бехейверісу? Держава перша втратила довіру до себе як регулятор і як власник з управління власними активами. Масової реструктуризації не може бути, бо один платить, а інший – ні. За методологією Нацбанку, стан позичальника класифікується за найгіршим: якщо він одному не платить, то навіть ті, які отримують відсотки, повинні його класифікувати як недостойного клієнта і сформувати резерви, а вони цього не роблять. Нерівні умови по відношенню до різних банків, які поділяються на державні та недержавні, призводить до того, що навіть в державні корпорації комерційні банки зараз менше намагатимуться йти, бо розуміють усі ризики діяльності чи бездіяльності влади.

– Роман Васильевич, спасибо. Я думаю, если бы здесь были представители Ощадбанка и Укргазбанка, они могли бы что-то сказать.

Роман Шпек: Я гадаю, вони не мали б що об’єктивно відповісти, бо правда на нашому боці.

Низку податкових рішень, яких потребувала життєдіяльність майбутнього закону про фінансову реструктуризацію, ми вже заклали до Податкового кодексу. Ми працювали з Міністерством фінансів. І зараз ми побачили, що не все. Я звертаюся до Мінфіну, що потрібна буде участь держави не в тому, щоб створювати комусь привілеї, а створювати умови в податковій площині для всіх, хто буде залучений до реструктуризації. Профільний комітет НАБУ зараз напрацьовує такі пропозиції, і ми будемо звертатися до уряду, аби він увійшов до Ради з таким проектом закону. Ми серйозно готуємося до реалізації закону. Переконані, що президент його підпише.

– Спасибо. Я прошу подключиться Юлиана Хорунжего. Я знаю, что вы только недавно выиграли суд по такой ситуации с крупным заемщиком. Хотелось бы услышать ваше мнение и ожидания по поводу имплементации закона о добровольной финансовой реструктуризации.

Юлиан Хорунжий: Доброго дня. Я дійсно тільки-но з засідання Верховного суду. Він закрив одну з певних дірок, через яку недобросовісні позичальники входили в процедуру банкрутства і дійсно протидіяли зверненню стягнення заборгованості, в тому числі за іпотечними кредитами. Закриття таких дірок у законі в першу чергу сприяє тому, що позичальники будуть змушені йти домовлятися, якщо немає можливості зманіпулювати.

На практиці ми бачимо, що нормальні, живі, робочі великі компанії натрапляють у банку під час переговорів на стіну, коли банк не хоче «рухатися» і займає певну позицію. Такому нормальному позичальнику не залишається нічого іншого, як вживати заходів, передбачених законодавством, для того щоб зберегти бізнес. Нацбанк може доволі активно зруйнувати і поховати бізнес. Тому в цілому ухвалення закону про фінансову реструктуризацію ми підтримуємо і давали деякі пропозиції, які слава Богу, враховані. Так, є запитання до цього закону. По-перше, банкам пощастило і не пощастило тим боржникам, у яких немає кредиторів серед банків, – доведеться, напевно, створювати фінансових кредиторів, щоб скористатися тими фінансовими механізмами.

– По-моему, в законе осталось то, что не только банки, но и другие кредиторы могут собирать комитет кредиторов.

Юлиан Хорунжий: Збирати – так. Ініціювати справу, якщо є заборгованість перед фінансовою установою. Принаймні у тому варіанті проекту, що виносився в зал, ця норма була.

Ми підтримуємо створення нового інституту арбітрів, але розуміємо, що були скомпрометовані третейські суди, є недовіра до національного суду. Маємо надію, що цей інститут запрацює. Дуже позитивно, що дослухалися пропозицій щодо надання повноважень фінансовому експерту стосовно визначеності реальності плану реструктуризації, який пропонується боржником. У попередній редакції фінексперт лише аналізував баланс. Тепер він зобов’язаний зробити аналіз плану фінансової реструктуризації та сказати, реальний він для виконання чи ні. Він може виконати роль більшу, ніж роль арбітра. Він, як незалежний експерт, є посередником між боржником і кредитором, і скаже, наскільки цей план реальний.

Точна статистика навряд чи існує. Але відомо, що прострочена кредиторська заборгованість юридичних осіб, за даними Нацбанку, складає близько 230 млрд грн. За рішеннями суду, така заборгованість фізичних і юридичних осіб перед банківським сектором сягає 300 млрд грн. Це величезна цифра. Тому цей законопроект має надати можливість сумлінним позичальникам провести реструктуризацію за наявності доброї волі, яка може з’явитися через певний острах того, що невикористання переговорної процедури завдасть шкоди самому боржнику.

Був проголосований законопроект про реформу виконавчого провадження, і це забирає у боржника можливості ухилення від виконання фінансових зобов’язань. Це буде додатковим стимулом для застосування досудових механізмів врегулювання спорів. Так само треба змінювати закон про банкрутство, щоб не давати можливостей для таких зловживань.

Татьяна Томаш: Можна, я додам? Чого не вистачає в законодавчих актах? Кримінальної відповідальності власників компаній за зловживання і доведення своїх компаній-позичальників до банкрутства. Оскільки така кримінальна відповідальність вже передбачена законодавством для власників банків, було б корисно, якби такі ж правила діяли і для позичальників, і якби банківська спільнота домовилася і в кредитні політики була впроваджена обов’язкова порука власника за кредит плюс кримінальна відповідальність за нього. Тоді ми мали б значно менше проблем, коли після того як компанія взяла кредит в банку, гроші виводяться на підконтрольні компанії за межі України. Далі компанія входить в дефолт, і банки змушені або йти у довготривалу реструктуризацію з дуже низькими ставками, або довго судитися за заставне майно, якщо воно є. Тому ми вітаємо новий закон з фінансової реструктуризації, але вважаємо, що законодавче поле має бути ще доповнене такою вимогою, як кримінальна відповідальність власників-позичальників.

– Спасибо, Татьяна. Насколько я помню, вот уже год, как депутаты не могут принять закон о защите прав кредиторов. Наконец-то его приняли в первом чтении. Многие вопросы ужесточения правил кредитования и способности кредиторов забрать залоги достаточно детально прописаны. Михаил, насколько, по вашему мнению, этот закон поможет вашим заемщикам?

Михаил Букреев: Я хотел бы добавить к тому, что говорила Татьяна. Раньше норма была предусмотрена за доведение до банкротства, и здесь для того, чтобы она работала, нужно провести легализацию структур собственности крупного бизнеса. Потому что часто так получается, что собственник является номинальным. Мы об этом говорили. Банки легализованы, теперь – очередь бизнеса. Тогда, я думаю, ответственности будет больше – и моральной, и юридической.

Татьяна Томаш: И требования банков к заемщикам должны быть одинаковыми, потому что сейчас, когда рынок клиента, а не банка, хороший клиент приходит ко мне и говорит: «Возьму кредит, но без залога и требования поручительства». Я так не кредитую. «А мне соседний банк на таких условиях кредит выдает», – добавляет он. То есть это должно быть для банковского сообщества необходимым условием: собственник должен давать поручительство.

Михаил Букреев: Деловая репутация на рынке только тогда будет иметь значение, когда финансовое сообщество объединится, чтобы понимать, кто есть кто, и не будет кредитовать мошенников. Это что касается недобросовестных клиентов. Если говорить о добросовестных клиентах и упомянутом законе, то, на мой взгляд, лучшие переговорные практики он учитывает. Как независимый эксперт, который занимается операционной деятельностью, так и некий мораторий – все эти инструменты мы применяли. Они очень эффективно структурируют отношения. Когда на предприятие заходит независимый эксперт и разворачивает всю отчетность, оказывается, что кредит в еще одном банке был открыт, несмотря на запреты, и обороты ходили через этот счет, а в банке на расчетном счете – ноль. И клиент говорит, что контрактов нет, ничего нет. Когда идет открытый диалог, тогда проще найти решение.

Повторю: большую часть положений этого закона мы применяли, они действительно эффективны и работают. Но, как Роман Васильевич сказал, смотрим, а честный ли человек, а готов ли он договариваться? Если не готов, то начинается, как в мультфильме «Ну, погоди!»: а я туда пойду – поймай меня, или туда пойду… До тех пор пока будет работать поговорка: «Долги платят только трусы» и на ментальном уровне что-то не изменится, работать с заемщиками будет тяжело.

– Спасибо. Алексей, добавите что-нибудь по закону? Сколько в вашем банке будет заемщиков, которые могли бы воспользоваться им?

Алексей Ступак: Что касается уголовной ответственности и обязательного поручительства собственника, то могут быть разные точки зрения. В нормальной компании, если мы говорим о крупном корпоративном бизнесе, собственник определяет стратегию. Исполнение этой стратегии – это менеджмент и грамотная прозрачная структура корпоративного управления, через которую имплементируются стратегические решения собственника. Поэтому если говорить о какой-то ответственности, то, конечно, есть всегда какие-то перекрестные вещи, но в целом за те действия, которые в компании происходят, ответственен менеджмент. Когда он четко будет понимать, что если собственник сказал: «Сделай это» и его ждет криминальная ответственность, он никогда этого не сделает. Это первое.

Второе. Что касается поручительства. В украинских реалиях, для украинского бизнеса иногда это необходимая мера. И мы, как банк, работающий с корпоративным бизнесом, не являемся исключением и принимаем в качестве обеспечения такие поручительства и гарантии от собственника. Но должно ли это быть 100-процентной практикой, наверное, нет, потому что есть разные компании. Есть такие, которые на протяжении 15-20 лет работы в нашей стране подтвердили свою позитивную деловую репутацию, и не только тем, что они хорошие люди, а тем, что они возвращали кредиты в срок, тем, что со своими поставщиками-контрагентами, и не только с банками, обходились всегда добросовестно. Поэтому каждый сам для себя определяет глубину риска. Естественно, в рамках разумного. Каждый сам для себя определяет, брать ли поручительство и залог и на какую сумму. В конечном счете и поручительство, и залог – всего лишь второй путь выхода из компании с точки зрения погашения кредита. И мы не должны забывать, что первым путем является все-таки стабильная бизнес-модель, и генерация денежного потока является источником погашения этого кредита. А когда мы говорим, что нам все равно, какие финансы, какая модель, и нас интересуют только залоги и поручительства, то это уже не банк, а немного ломбард. Здесь каждый сам определяет правила игры. Главное, чтобы они были в рамках адекватности.

– Спасибо. Новое положение Нацбанка по кредитным рискам в тестовом режиме с 1 сентября уже заработает. Роман Васильевич, вы проводили в Ассоциации оценку, как это положение повлияет на кредитование и сколько появится заемщиков, для которых работа с банками будет по сути закрыта?

Роман Шпек: Ми ніколи так до цього питання не підходимо. А ми дивимось, наскільки регулювання дасть можливість встановити здорові правила гри на ринку. Це ж не означає, що Національний банк повинен постанови видавати тільки для того, щоб недобросовісні позичальники продовжували своє існування. Багато ітерацій цього проекту враховували пропозиції банків, які дивилися, слухали, аналізували, але це був, як у Висоцького, «біг на місці». Постанова починає свою дію в тестовому режимі. І надзвичайно важливо, щоб усі банки дуже об’єктивно і справедливо відносили усю інформацію по відповідних розділах, таблицях, щоб ми побачили, чи це постанова, яка регулюватиме у майбутньому справедливу, об’єктивну і конкурентну діяльність, чи це новий стрес-тест, який потребуватиме докапіталізації тощо. Якщо це новий стрес-тест, банківська спільнота, звичайно, виступатиме проти, а якщо це здорові перспективні правила гри на майбутнє, ми будемо щиро підтримувати. І сказати щось заздалегідь ми не можемо, бо це все було без глибокого наповнення ситуації по системі. Треба на основі об’єктивної інформації проаналізувати наслідки і для банківської системи, і для економіки в цілому. А тоді вже сісти і вести професійний діалог і з Національним банком, і з тими фахівцями, які допомагали методологічно виписувати цю постанову – із Світового банку, МВФ. Ми віримо в добрі наміри регулятора, і готові будемо до ефективної, професійної роботи на основі вже сформованої бази даних. Якихось попередніх страшилок ми не готували, ми не політизуємо цю діяльність. Досвід взаємодії НАБУ з Національним банком дозволяє нам на це розраховувати. Коли методологія стес-тесту розроблялася минулого року і нам висувалися жорсткі вимоги МВФ, тоді під егідою НАБУ фахівці банків зустрілися з МВФ – довели, пояснили. Виявилося, що три з п’яти наших пропозицій вони прийняли, щодо інших тривала дискусія. Ми готуємось до професійної розмови з тим, щоб це було не прощення, не створення якихось привілеїв. Ми пройшли стрес-тести, і ми шукаємо своєї бізнес-моделі, у якій банки зможуть успішно, стабільно працювати і гарантувати спокій нашим клієнтам – як позичальникам, так і вкладникам, щоб відновити нормальні стосунки. Але це не означає, що усе це має бути кредитування.

Рівень співвідношення кредитів в Україні до ВВП (а ми постійно говоримо про європейський вибір) свідчить про те, що корпоративний сектор у нас порівняно з європейськими країнами перекредитований. А індивідуальні позичальники – недокредитовані. Тож якщо банки з передовою практикою дивитимуться у майбутнє (а банки хочуть бути міжнародними не тільки з погляду розташування головного офісу, звідки капітал зайшов, а й за характеристики своєї діяльності), то вони будуть це в роботі використовувати. Якщо взяти заборгованість корпоративного сектору до ВВП, то минулого року було 51%, у цьому десь 41%, і це після того, як частина кредитів виведена з банківського сектора. А якщо взяти ще заборгованість наших корпоративних позичальників іноземним банкам, то це  близько 100%. Такого немає в жодній успішній економіці демократичної західної держави.

Основним рушієм розвитку економіки і відновлення економічного зростання мають бути інвестиції, які змінюють ситуацію, і тоді кредити будуть бажані і позичальники відповідатимуть вимогам постанов. А якщо інвестицій немає, і ми все хочемо вирішити за рахунок кредитів, це невірна модель, і провідні банки на це не підуть. Не треба вводити в оману, що економічне зростання стримується тільки через те, що банки не кредитують. Банки не кредитують тому, що не надходять інвестиції, не з’являються нові бізнеси і корпоративні позичальники в недостатній мірі вдосконалюють свою корпоративну структуру, культуру тощо. Не може досконалий якісний банківський сектор бути достойним партнером нереформованої економіки. Реформи – це не щось бажане, це необхідне.

– Спасибо. Подводя итог нашей встречи, я хотел бы обратиться к банкирам. Депутаты сейчас уйдут в отпуск, и никаких новых законов мы не увидим, в том числе и закона о защите прав кредиторов. Вопрос к банкирам: как вы собираетесь работать до конца года с крупным бизнесом? Какие изменения произойдут в работе ваших бизнес-моделей, притом что с сентября начинает в тестовом режиме работать вышеупомянутое постановление Нацбанка? Что вы будете делать?

Михаил Букреев: Будем выполнять образовательную и массово-разъяснительную функцию. Никаких серьезных изменений в своих подходах в этом сегменте мы для себя не ожидаем. Мы работаем сейчас над поддержанием портфеля. Коллеги из коммерческих банков высказались одинаково, и проблематика у всех одинаковая.

Роман Шпек: Проблема в тому, що надійні позичальники швидше погашають кредити, ніж видаються нові.

Михаил Букреев: Да. Мы, конечно, тоже диверсифицируем свои риски, и это была тема другого круглого стола. Мы рассматриваем и МСБ, и кредитование физических лиц. В данном сегменте мы пока работаем на поддержание портфеля и удержание партнеров в рамках каких-то незначительных краткосрочных программ.

Татьяна Томаш: Ми продовжуємо кредитувати, як і раніше. Стратегічний для нас напрямок – це сільське господарство. Він працюватиме в Україні в довгостроковій перспективі. У нас є деякі хвилювання стосовно нової постанови Нацбанку: ми не зможемо в якості покриття ризику використовувати таку заставу, як врожай майбутніх періодів, яка для сільгоспвиробників є хорошим предметом застави. Ми продовжуємо кредитувати великі державні підприємства. Ми вважаємо, що в Україні є підприємства, в яких пройшли реформи і нове керівництво яких забезпечує їх прозору роботу і вихід на прибуткову діяльність. Ми розглядаємо кілька великих проектів у галузі торгівлі. Але, як я вже казала, ми обмежені короткими ресурсами. Зараз є досить цікаві великі запити від бізнесу для кредитування інвестиційних проектів, на які зараз, на жаль, немає довгострокової гривні, і тому такі проекти розглядаються нами лише для кредитування у валюті – там, де є трохи довші ресурси, ніж у гривні.

Ми вітаємо дії регуляторів у напрямку реформування банківського сектора і будемо брати активну участь, у тому числі через НАБУ, у наданні зворотного зв’язку Національному банку щодо запровадження нової постанови. Ми дуже сподіваємося, що вона не буде наступним шоком для банківської системи, а підтримає банки, які обережно підходять до кредитного ризику. Таким чином ми підтримуватимемо подальший розвиток економіки через кредитування.

– Дякую. Дійсно, такі проблеми є. Сподіваюся, Національний банк почує побажання банкірів щодо внесення змін до цієї постанови.

Олексій, тепер ваша думка: як до кінця року працюватиме Креді Агріколь Банк з великим бізнесом, і чи буде збільшувати кредитування?

Алексей Ступак: Будем работать как всегда – тяжело и много. Давайте разберем, что произошло. Мы проанализировали те ошибки, которые мы, как банк, сделали, и пришли к выводу, что, как и у коллег, все ошибки были детскими: финансирование в валюте при недостаточной валютной выручке; вопросы, связанные с ликвидностью, с неправильным структурированием сделок, когда длинные проекты финансируются короткими деньгами. Это детские ошибки, которые проходят на 2-3-м курсах экономических вузов. Поэтому кризис – это неплохое время посмотреть постфактум на те вещи, где мы были очень бизнес-ориентированными, вернуться немного в реальность.

Внутри банковской системы должно произойти очищение, надо отделить «спелые красивые ягоды» от «неспелых», продолжать «употреблять» «спелые» и помогать «неспелым» становиться «спелыми и красивыми». Поэтому мы однозначно остаемся в корпоративном секторе, где мы всегда были очень активны, и будем поддерживать тех клиентов, которые профессионально и культурно могут работать с нормальными банками, привлекать деньги и показывать, что они могут управлять этими деньгами.

– Спасибо. Вопрос Сергею: подрезюмируйте, как «Финансовый пульс» видит до конца года рост корпоративного портфеля в наших банках и что вы ожидаете в следующем году?

Сергей Мамедов: Я думаю, роста большого не будет. Банковская система на сегодняшний день становится эффективной, очищенной, с понятным капиталом, бенефициарами. Пусть все пройдут стресс-тестирование, банки не позакрываются и все увеличат капитал – и у нас будет идеальная дорога, по которой надо ехать. Но вопрос – в бизнесе. То же самое надо делать и в других направлениях. Экономика должна развиваться, должны быть другие стандарты, другие требования. А сейчас мы сталкиваемся с такой проблемой, что требования, которые есть у Национального банка, постоянно усложняют работу. Они абсолютно правильные с точки зрения оценки риска, капитала. Получается, что сейчас на кредитный портфель оптимальная ситуация – это у тебя должен быть капитал. Сколько ты выдал кредита, ты должен понимать, что такой капитал и есть. Система не совсем функциональная, рабочая.

Это идеально с точки зрения инвестиционной привлекательности в будущем. Наши банки будут интересны для вхождения в капитал, потому что мы уже отработаем полностью все системы международных стандартов, и будем понимать, что готовы: давайте вкладывайте деньги в банковскую систему. Но то же самое надо делать и с экономикой. Если у нас происходит уменьшение по всем показателям, то чего мы ждем? Банковская система не отделена от экономики в целом.

Мне хотелось бы верить, что все-таки начнутся какие-то реальные процессы, как только закончатся у депутатов каникулы. Давайте то же самое запустим по другим направлениям, например, в металлургии, сельском хозяйстве. Основная задача чиновника – сделать так, чтобы инвестиция приходила в это направление. Для этого надо собрать тех, кто готов инвестировать, и выслушать их потребности, сделать законы прозрачными, а также абсолютно понятную систему защиты прав кредиторов и налоговую систему. Тогда мы получим деньги, ведь у нас очень богатая страна. Но даже если привести банковскую систему к идеалу на фоне имеющейся экономической ситуации, результата не будет.

– Если кто-то еще хочет высказаться, пожалуйста. В двух словах.

Роман Шпек: Очищена, оздоровлена банківська система на основі нових, часом жорстких, але перспективних в майбутньому вимог регулятора стане ініціатором структурних реформ в інших галузях економіки, управління тощо. Щоб відповідати оцінці на основі тих вимог тебе як кредитоспроможного позичальника, ти теж повинен дещо зробити. Так трапилося, що завдяки певним зусиллям Національного банку банківський сектор – попереду реформ і, звичайно, банкіри ініціюватимуть зміни в інших секторах економіки. І це призведе до зростання інвестиційної привабливості та кредитування в країні.

– Золотые слова, Роман Васильевич. Дай Бог, чтобы все так и произошло. Даже не хочется ничего добавлять. Но я все-таки подведу итог. Мы сейчас видим, что несмотря на то, что в ряде банков количество клиентов и корпоративный портфель крупных юридических лиц растет, в целом по системе он падает и, похоже, будет падать до конца года. Соответственно, те 100 млрд грн свободной ликвидности банков в этот сектор вряд ли до конца года пойдут. Для того чтобы изменить ситуацию, нужны изменения не только в финансовом секторе, который становится по сути драйвером реформ в нашей стране. Судебная система также ожидает кардинальных изменений, которые способны будут защитить в том числе финансовый сектор от разграбления банков заемщиками, уходящими в фиктивное банкротство и т. д. После решения этих вопросов нужна политическая воля наших властей…(…)

Підписатися на розсилку Фінклубу

 

Присоединяйтесь