Роман Шпек: «Багато хто зараз звинувачує керівництво Національного банку. Я на 50% згоден з цим»

Роман Шпек: «Багато хто зараз звинувачує керівництво Національного банку. Я на 50% згоден з цим»

В ходе круглого стола «Кредитование крупного бизнеса: перезагрузка» глава совета Независимой ассоциации банков Украины Роман Шпек рассказал о том, в каком состоянии находится банковская система, и что мешает банкам восстановить кредитование бизнеса.




Модератор: Роман Васильевич, вы руководитель ассоциации и общаетесь с большинством участников рынка. Как вы сейчас могли бы охарактеризовать ситуацию в этом сегменте? Есть ли сейчас открытая война банков и заемщиков, притом что какие-то кредиты погашаются, а какие-то пролонгируются? Но реструктуризировать кредиты для ряда заемщиков невозможно, потому что это продолжается постоянно, и выхода из ситуации не видно. Ожидается ли в этом году повышение кредитования корпоративных заемщиков?

Роман Шпек: Питання надзвичайно складне. По-перше, банки ніколи не воюють із своїми клієнтами. Вони зацікавлені в тому, щоб за участю клієнтів примножити їхні та свої статки. За період з 2008 року, коли були зафіксовані перші ознаки фінансової кризи в Україні, періодично банки потрапляли в ситуацію, коли регулятор самостійно чи з підказки кредиторів – МВФ, Світового банку – оголошував різні програми оздоровлення. У зв’язку з цим проводилися стрес-тести, банки брали на себе зобов’язання збільшення капіталу, перевірялася якість кредитного портфеля, відповідно, доформовувалися резерви, і банки за результатами з метою дотримання нормативів були вимушені докапіталізовуватися. Щонайменше тричі за цей період власники банків довносили кошти в капітал, щоб відповідати нормативам і мати підстави продовжувати бізнес. Це робилося тому, що рівень повернення чи неповернення кредитів був високим та загрозливим, якість застави з різних причин – чи то загальноекономічних, чи то макроекономічних, ставала невідповідною, фінансовий стан позичальників не давав можливості виконувати зобов’язання.

Найголовніше, що ніхто з позичальників (ми зараз говоримо про великий та середній бізнес) не зробив те ж саме, що й власники комерційних банків, – не збільшували власний капітал. А якщо проаналізувати досконалість чи проблематику закону про вітчизняне трансферне ціноутворення, то навпаки, за той час, коли власники банків ввозили гроші в Україну і збільшували капітал, за рахунок недосконалості законодавства позичальники виводили і продовжують виводити гроші з України під інші юрисдикції. Якість заставного майна не покращилася, бо не було ні інвестицій, ні якихось нових ідей, крім того це заставне майно вже багато разів обтяжене за попередніми зобов’язаннями. До того ж воно не є високоліквідним. Як життя показало, набути право володіння заставним майном – земельною ділянкою, церквою, обладнанням, технологічною лінією надзвичайно складно, але це не є профільним бізнесом для банків. Ліквідність для нас визначається тим, як швидко ми можемо його продати, щоб отримати кошти. Такої можливості немає, ринку цінних паперів, окрім сміттєвих цінних паперів для зменшення податкового навантаження в країні, як такого не існує. Неможливо говорити про відновлення кредитування за таких обставин.

При цьому протягом тривалого часу банківська система має надмірний обсяг ліквідності – у різні періоди від 60 млрд грн до 100 млрд грн. Питання вартості кредитних ресурсів полягає не тільки у вартості пасивів, бо в умовах високої інфляції депозити були високими за вартістю, адже великі потенційно привабливі клієнти завжди мають специфічні умови кредитування і ставки нижчі, ніж загальні на ринку. В державі навіть право не домінує, і говорити про кредитування доволі важко. Крім асоціації я працюю в Альфа-банку, де отримую заробітну плату. Наш банк, не чекаючи вимог регулятора, ідентифікував акціонерів років з чотири тому – на сайті вказані кінцеві власники. Але чи знаємо ми всіх акціонерів позичальників? А фінансовий моніторинг вимагає, щоб банк знав свого клієнта. Вони повинні, як на сповіді, розказати, яким банком володіють, і якщо не розкажуть, ті банки будуть закриті. Так і наші позичальники повинні розказати, а хто за цим стоїть.

Падіння кредитування великого бізнесу буде на ту величину, де власники банків і промислових корпорацій кредитували свій бізнес. А вже не можна кредитувати пов’язаних осіб, навпаки, потрібно скорочувати. І от він приходив зі свого банку в інший ринковий банк, а той не відповідає вимогам: за нормативами, ефективністю, власною бізнес-моделлю і має високу заборгованість. Відновлення кредитування буде, але не в тих обсягах. Великі корпорації також мають пройти і процедуру очищення, і капіталізації, щоб з ними можна було працювати. Також надзвичайно важливо зрозуміти, що нас не застава і образ власника приваблюють, а його дохід від реалізації проекту і чи вистачить йому коштів для покриття зобов’язань за цим кредитом із врахуванням попередніх. Якщо вистачить, тоді ми починаємо аналізувати заставу, які кошти він триматиме на рахунку в банку у цей час тощо. Але якщо його дохід від реалізації проекту менший, ніж його зобов’язання, то він не може ставати клієнтом банку. Чи буде ухвалено нову 23-тю постанову, чи ні, але це вже практика ризик-менеджменту провідних банків, які здобули власний досвід з 2008 року, долаючи фінансову кризу і утримуючи платоспроможність і ліквідність банку, в якому працюють.

Але не це основне. До основного я підходжу. Я вам прочитаю листа. Ви знаєте, що у нас вище досягнення у реформуванні в Україні – це створення поліції. Вже там ми зробили все. І ось до цього органу звернувся один банк: що є заставне майно і він просить його зберегти. «Поліція відповідно до договору взяла його під охорону: поставили там чотирьох представників поліції, двох працівників цивільної охорони і трьох службових собак». Вистачало. І ось одного дня, як пише заступник начальника такого-то міського відділення такої-то області майор поліції, «приїхали один легковий автомобіль, два вантажні автомобілі, 30 невідомих осіб, озброєних автоматичною нарізною зброєю з підствольними гранатометами, без повідомлення, хто вони є, два легкових автомобілі за підтримки позашляховика «Хаммер» з великокаліберним кулеметом. Наряд чинив фізичний спротив нападникам, але під загрозою зброї після фізичного зіткнення був витіснений за межі об’єкту». Поліція, враховуючи те, що вона не змогла виконати свої зобов’язання через вищеназвані причини, звернулась для порушення кримінального провадження. І що ви думаєте, хтось почне кредитувати економіку, якщо такий стан справ у державі? Люди добрі, які резерви? Не про резерви треба говорити.

Супермаркет «Новус». Ви, напевно, читали повідомлення в пресі. Реєстратор Баришівської сільради Киівської області переоформив на себе 100% корпоративних прав компанії. І зараз до нього черга кредиторів вишикувалася.

Інший проект – «ІСА прайм девелопмент». Приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу зареєстрував ухвалу Окружного адміністративного суду як рішення суду за скасування заборони вчинення реєстраційних дій. Однак окружний суд не приймав жодних ухвал у тій справі. У нас є міністри юстиції, Міністерство юстиції… Я пам’ятаю, колись один міністр називав його Міністерством справедливості. А як зараз назвати це Міністерство юстиції? Міністерство беззаконня? Як воно може критикувати банки, що вони не відновлюють кредитування, притому що макроекономічна стабільність забезпечена, курсова стабільність за діючих обмежень. Інвестори не можуть розпоряджатися своїми коштами повною мірою. Право власності на працю дають – кредитуйте, а права розпоряджатися результатами своєї праці нема, позбавляють. Скоро ми будемо «святкувати» річницю обіцянок отримати черговий транш від МВФ з серпня. Транш «всохся» з $1,7 млрд до $1 млрд. Щось не робиться. Тож, напевно, перед тим, як ставити перед банківською спільнотою питання відновлення кредитування, треба сказати: «Шановні друзі! Спочатку заяви на Майдані, потім клятви у Верховній Раді, підписи під коаліційною угодою, програми того чи іншого уряду, стратегія-2020 тощо – може, звірите теорію, практику і обіцянки?» Тоді ми отримаємо відповідь, чи буде кредитування.

Багато хто зараз звинувачує керівництво Національного банку. Я на 50% згоден з цим. А на 50% – ні. Треба починати звинувачувати ще те керівництво, яке було у 1996-1998 роках і призвело до того, що банківський нагляд не був ним. Це був виклик на розмову на третій поверх. Чому так склалося, що панувала система недостовірної звітності? Тому не можна очікувати від сьогоднішньої команди якихось «фокусів». Не можна говорити про відновлення кредитування, коли власник не може відстояти право на справедливість у державі, коли порушуються закони, і органи влади не реагують, і немає потрібного діалогу. Тому банки мають достатній досвід управління активами і пасивами в умовах кризи, вони достатньо докапіталізовані. Більшість банків підписали програми скорочення фінансування пов’язаних осіб, що дає їм перспективу на здійснення активних операцій в окремих випадках за погодженням з Національним банком, і банки мають надмірну ліквідність. В умовах відсутності правового захисту і структурних реформ на мікрорівні банки не мають, куди прилаштувати вільні фінансові ресурси.

Хтось може дорікати українським банкірам. Ставки у нас дещо вищі. Європейський банк не може розмістити в Україні $2 млрд, Світовий банк – десь $2,5 млрд не має, кому дати. Треба, щоб кредитоспроможний позичальник приходив у банк. Банк має право видати кредит, але він не зобов’язаний це робити, якщо ризики вищі, ніж може передбачати практика цього банку.

Модератор: Дякую, Романе Васильовичу. Емоційна промова. Адже в Україні з 2009 року вирує криза, але банки продовжують кредитувати, незважаючи на ризики. Ситуація за останні сім років не поліпшилася.

Роман Шпек: Банки продовжують кредитувати надійних клієнтів, які показували свою лояльність до позичальників у період кризи, які йшли на те, щоб домовитись про реструктуризацію кредиту з метою виконання бізнес-моделі своєї реалізації та повернення кредиту. А є ті, які шукають можливості за час розмови про реструктуризацію, наприклад, тричі продати заставне майно. Того не будуть кредитувати. Але кількість тих, хто поводив себе порядно в умовах кризи, не така велика. Обсяги кредитування, які існують на сьогодні, не мають суттєвого впливу на економічне зростання України в цілому.

-----------------------------------------------------------------------------------

Роман Шпек:  Якщо йдеться про кредитування, ми зобов’язані говорити про достатність власних коштів підприємства. Якщо воно не має власних коштів і на 100% покладається на позикові кошти, не буде такого банку, який буде готовий його кредитувати.

Візьмемо підручник з мікроекономіки. Що є джерелом реалізації проекту? Інвестиції, власний прибуток, який конвертується в інвестицію, і позикові кошти комерційного банку. Ми перше і друге відкидаємо і кажемо: «Дайте позикові кошти». Чи то з постановою, чи то без неї банк не буде брати ризики в таких умовах. І не тільки законодавство унеможливлювало у попередні роки синдикативне кредитування. Різна культура ризик-менеджменту, недовіра один до одного не давали підстав. А ми маємо доступ до всієї інформації про фінансовий стан позичальника, до реєстрів? Нам постійно розказують у Міністерстві юстиції, що усі доступи є. Можливо, для чогось є, але для якісної оцінки кредитного ризику – нема. Уся атрибутика, яка повинна супроводжувати кредитування, відсутня. Який у нас інвестиційний клімат? Які побори під час вивезення товарів з України? Уся реформа зводиться до того, що підприємці відкривають бізнес в Словаччині та Польщі, для того щоб уникнути українських корупційних схем. А ми питаємо: «А чи будете ви кредитувати нових клієнтів? Так, якщо вони відкриватимуть рахунки в Україні». Ми ж не можемо їхати за клієнтом, який в Україні бізнес закрив і відкрив у Польщі.

Тому давайте говорити в цілому про підприємницький інвестиційний клімат. Як тільки ситуація зміниться, знайдуться ті, хто має достатню ліквідність, ресурси. Чехія 20 років тому масово кредитувалася, тому що були короткі ресурси. Її усі критикували. Але Чехія показала, що у них надходження ресурсів значно більше, і за рахунок макроекономічної стабільності і довіри населення воно постійно стабільне, а за рахунок коротших надходжень по пасивах вони можуть брати на себе ризики з розміщення довгих активних операцій. Усім цим банк може управляти, але в умовах передбачуваності та законності. А якщо цього немає в країні, то вчергове надурити їх не вдасться, тому що банкіри мають власників, які розуміють, де позичальники здебільшого тримають свої кошти і де центр формування їхнього основного прибутку. Не тільки банки – усі повинні мінятися.

Подписывайтесь на финансовые новости FinClub в соцсетях Twitter и Facebook.

Підписатися на розсилку Фінклубу

 

Присоединяйтесь