Катерина Рожкова: «Державні монополії, ніде правди діти, мають проблеми з обслуговуванням боргів»

Катерина Рожкова: «Державні монополії, ніде правди діти, мають проблеми з обслуговуванням боргів»

Виконання стратегії розвитку держбанків, яка передбачає, як це не парадоксально, скорочення частки держави на банківському ринку, стикнулося із «несподіваною» проблемою: що робити з держмонополіями, яких не хочуть кредитувати потенційні інвестори держбанків. Перший заступник голови Нацбанку Катерина Рожкова в ході Українського фінансового форуму, організованого ICU, спробувала відповісти на це питання. FinClub публікує її рецепт вирішення проблеми.

Про державні монополії як гальмо приватизації держбанків

Я впевнена (також це обговорюється з Національним банком), що приватизація – це дійсно такі собі ліки від поганого корпоративного управління, тому що приватний інвестор завжди опікується усіма процесами, напевно, більш ефективно.

Якщо говорити конкретно про державні банки, то тут є розуміння, що держава, принаймні на сьогодні це наша цільова функція, повинна займати не більше 30% на фінансовому ринку. Сьогодні цей показник наближається до 60% після націоналізації ПриватБанку.

Зрозуміло, що треба зробити з кожним з державних банків, і за двома з них – ПриватБанком і Укргазбанком – є більш-менш чіткі road-map з визначеними конкретними кроками. Залишається ще два державні банки, за якими потрібно буде цю роботу виконати спостережними радами, які будуть обрані.

Чи можна зараз так швидко приватизувати державні банки? Відповідь – НІ! Ми бачимо це в тому числі на прикладі Укргазбанку, який найближче серед усіх банків підійшов до того моменту, коли може змінити власника чи принаймні отримати додаткового власника, окрім держави.

Адже будь-який приватний інвестор висуває певні вимоги щодо структури активів. Це не секрет, що державні монополії сьогодні обслуговуються і кредитуються в державних банках. І, скажімо, на прикладі Укргазбанку, який обрав для себе і затвердив стратегію екобанку, ми бачимо побажання від потенційного інвестора, щоб баланс банку був зменшений на долю державних монополій.

А тоді постає питання: а куди подітися державним монополіям, якщо ми хочемо приватизувати усі державні банки? Де вони обслуговуватимуться? Де вони отримуватимуть позики? В той період, коли, ми з вами розуміємо, зовнішні ринки для нас ще не відкриті, а наші державні монополії, ніде правди діти, мають певні проблеми з обслуговуванням наявних боргів. Наприклад, «Укрзалізниця», яка одному банку платить, а іншому не платить, іде до суду, аби оскаржити кредитну угоду, використовуючи різні наявні «лупхолс» (loopholes – лазівки. – Ред.) нашого законодавства.

Тому питання потенційної приватизації державних банків напряму пов’язане з питанням корпоративного управління в державних монополіях. Тому що незалежні спостережні ради цих державних монополій повинні визначити і затвердити стратегічні плани їх розвитку, розібратися з наявним фінансуванням і боргами, визначитися з тим, що є цільовою функцією, і почати рухатися у вірному напрямку.

Тоді ці державні монополії зможуть спокійно виходити на внутрішні й зовнішні ринки, маючи стратегію розвитку, довгострокові плани, фінансові в тому числі, бізнес-плани, залучати запозичення, врешті-решт виходити на конкурсні умови, а не використовувати єдину для них можливість – державні банки.

І це ж таки знову впливає на фактичну імплементацію корпоративного управління і стратегії в державних банках. Як ми можемо сьогодні говорити, Національний банк розробив сьогодні низку вимог, є нові регуляції. Ми розуміємо, як ми будемо імплементувати, і Мінфін тут з нами абсолютно на одному боці. Але ми не можемо просуватися далі! Що таке корпоративне управління державною власністю? В першу чергу воно після питань «навіщо?» і «яка мета?» повинно забезпечити рівні конкурентні умови для всіх, тобто держава як регулятор – це одне, а держава як власник – зовсім інше.

Ми зараз говоримо, що державні банки, які мають «легасі» (legasy – спадщина. – Ред.) історичне, мають спеціальні окремі умови від Національного банку, тому що державні підприємства в них сконцентровані достатньо сильно, що де-факто призводить до порушення низки нормативів. І сьогодні, якщо ми говоримо про рівні умови, то ми повинні застосувати санкції. А якщо ми говоримо про державницький погляд, розуміючи наслідки тієї страшної кризи, через яку ми пройшли, ми говоримо: «Окей, добре, ми потримаємо ці спеціальні умови ще трохи, але, будь ласка, незалежні спостережні ради великих державних монополій, зробіть що-небудь!»

Ми чотири роки приходимо в Мінекономіки і говоримо: давайте почнемо хоча б з «Нафтогазу» та «Укрзалізниці», давайте разом сядемо і подивимося на перспективу, що можна зробити, щоб ми не подовжували ці «вейвери» (waver – хвилювання. – Ред.) кожного року. Люди добрі, треба розуміти, хай це буде 7-річний чи 10-річний період, але давайте його затвердимо і будемо поступово йти до зниження обсягу активно-пасивних операцій в державних банках. Що це за постанови Кабміну, коли ми говоримо, що усі держпідприємства, усі зарплатні проекти – тільки в державних банках? Це хіба конкуренція? Відповідь – НІ!

Це все відкриті питання. Коли ми говоримо про державні банки, ми повинні розуміти, що банківська функція – це сервіс, це дериватив від економіки. Якщо основний актив працює неправильно, то дериватив не може бути правильним. Якщо в основному активі корпоративного управління немає, то дериватив не буде нормальним. Він є похідним, він буде абсолютно віддзеркалювати ці всі недоліки.

Тому зрозуміло, що треба визначитися з пріоритетами та об’єктами, які необхідно приватизувати, робити це найшвидше, але паралельно треба (робити корпоративне управління. – Ред.) за тими підприємствами, які держава з якихось причин має намір залишити за собою. Це не Україна вигадала, що є державні підприємства, через які держава реалізує свою соціальну функцію, забезпечуючи суспільство. Там треба працювати, і ще вчора потрібно було працювати над корпоративним управлінням.

Про намагання «Укрпошти» стати держбанком

Це питання, напевно, вже з 2015 року ми обговорюємо між собою або разом з «Укрпоштою». І мені здається, що це гарний приклад того, як різні міністерства, маючі подібні структури, за деревами не бачать лісу. Кожне з них розробляє свою стратегію, а дві чи три компанії не можуть домовитися, тому що кожна з них вирішила, що хоче бути лідером ринку.

І «Укрпошта», коли прийшла до Національного банку, щоб отримати банківську ліцензію, сказала, що в неї «є проблеми», оскільки в неї є соціальна функція, не тільки в Ощадбанку, причому подібна, якщо я правильно розумію: «Банки із своїм cashless і своїми технологіями відбирають в мене доходи, тому мені треба стати банком». Добре було б «Укрпошту» передати до Мінфіну (від Мінінфраструктури. – Ред.) – змінити власника, тоді хоча б у цьому напрямку питання вирішилося б швидше та ефективніше.

Про реструктуризацію токсичного кредитного портфеля держбанків

Використання державними банками такого ж інструментарію, який використовують комерційні банки в процесі реструктуризації, ніде законом не заборонено. І це скоріше питання до наших правоохоронних органів, оскільки що не зроблено – все «зрада», і про це дуже добре сказав Дмитро Шимків (екс-заступник голови Адміністрації президента. – Ред.), що прозорість – найкращі ліки від того, хто скрізь бачить корупцію.

«Київський підхід» – це дуже прозорий майданчик і прозора процедура, і вона є публічною. Це захист для державних банків, для менеджменту, який ухвалює рішення. Друге – це безумовно, і я сподіваюся на це, будуть незалежні спостережні ради. І третє – ми розуміємо сьогодні цю проблему не тільки в світлі того, що потрібно реструктурувати, щоб вичистити баланси і дати працювати далі. Але це треба для економіки, тому що ці підприємства сьогодні працюють, вони потребують обігових коштів, та вони не можуть їх отримати, оскільки вони є в «легасі».

Тому в нас є такий майданчик – Рада з фінансової стабільності, де ми спільно з Мінфіном, Фондом гарантування вирішили створити додатковий майданчик, який розглядатиме питання реструктуризації поганих боргів саме в державних банках і надаватиме рекомендації. Це прозорість, це колегіальність ухвалення рішень. І це для банків ще одна лінія захисту від можливих звинувачень у якихось зловживаннях.

Подписывайтесь на новости FinClub в TelegramViberTwitter и Facebook.