№ 1. Російські банки отримали шанс на продаж

У дев'ять разів – з 71 млрд грн до 8 млрд грн – зменшилися вимоги до добробуту потенційного покупця двох найбільших «дочок» російських банків – Промінвестбанку і Сбербанку. Неодноразові спроби придбати ці банки закінчувалися провалом в 2017-2018 роках, в тому числі через недостатність підтверджених власних коштів у потенційних покупців.

Колишні правила вимагали від покупця банку мати добробут не менше розміру регулятивного або статутного капіталу банку, що купується, в залежності від того, яка з величин більше [1]. У нових правилах більше немає розміру статутного капіталу банку [2].

Регулятивні капітали успішних банків, як правило, перевищують їхні статутні капітали, бо статутний капітал є частиною регулятивного. Регулятивний капітал збиткового банку може опуститися нижче величини його статутного капіталу, оскільки регулятивний капітал зменшується на суму понесених банком збитків. Саме тому у 27 українських банків регулятивний капітал на 330 млрд грн менше, ніж статутний.

Ці банки тепер стали значно легшими мішенями для купівлі. Особистий добробут особи або групи осіб, які побажали б купити ці банки до зміни правил, мав становити не менше 432 млрд грн. Після 28 грудня для придбання цих банків їм досить мати 77 млрд грн.

Що ж робити, якщо регулятивний капітал виявиться негативним? Новими правилами визначено мінімальний поріг, якому має відповідати добробут покупця будь-якого банку, – 200 млн грн. З 11 липня 2020 року ця планка буде збільшена до 300 млн грн і повинна бути поступово доведена до 500 млн грн до липня 2024 року.

№ 2. Компанія, яка проіснувала лише квартал, зможе купити банк

За старих вимог компанія-нерезидент, яка бажає придбати банк, повинна була існувати мінімум три роки, українська – рік. Тепер компанія-покупець може існувати лише один звітний період [3]: в Україні – квартал, в деяких країнах – рік.

Правила, що діяли раніше, дискваліфікували більшу частину реально працюючих компаній від можливості купити банк або інвестувати в нього. Цьому заважала формула підрахунку власних коштів, яка віднімала вартість необоротних активів [4].

Тому раніше будь-яка компанія, яка направила отримані від засновників кошти на придбання, наприклад, нерухомості або в інвестиції у будь-які інші компанії, переставала відповідати вимогам. Тепер же віднімається лише прострочена більш ніж на 90 днів дебіторська заборгованість, а також інвестиції у інші банки [5].

№ 3. Джерела походження коштів перевірятимуть «під мікроскопом»

В результаті реформи банківських ліцензійних правил 2015 року покупець банку мав довести, що він, по-перше, має в своєму розпорядженні активи в сумі не менше розміру регулятивного (статутного) капіталу банку, і, по-друге, має законне джерело виникнення цих коштів та іншого майна. З моменту впровадження цих правил вони поступово посилювалися, і реформа 2018 року зробила ці правила жорсткішими.

Основним нововведенням стало введення «причинно-наслідкового принципу». Тепер особа, яка не може підтвердити законність джерела походження коштів для купівлі того чи іншого заявленого майна в тому році, в якому воно було придбано, не може посилатися на вартість цього майна для визначення свого добробуту.

Наприклад, якщо в 2005 році покупець банку вніс у капітал своєї компанії 10 млн грн, то щоб мати можливість посилатися на ринкову вартість компанії (яка до моменту звернення в Нацбанк може в рази перевищувати первісну інвестицію), він повинен підтвердити, що мав дохід мінімум 10 млн грн до 2005 року.

Раніше вартість компанії приймалася для розрахунку добробуту, якщо особа могла показати задекларований дохід в сумі 10 млн грн і в будь-якому іншому податковому періоді, що слідував за датою придбання активу. Наприклад, можна було послатися на дивіденди, виплачені заявнику тією ж компанією напередодні звернення заявника до Нацбанку.

За новими ж правилами, якщо заявник посилається на позику як джерело походження коштів для своєї інвестиції в 2005 році, то він повинен буде надати Нацбанку податкові декларації позикодавців за 2004 рік або за попередні роки, що підтверджують законність походження коштів, за рахунок яких було надано позику. НБУ наділив себе правом «вимагати, з метою підтвердження фізичною особою джерел походження власних коштів, подання додаткових документів та інформації, в тому числі документів щодо підстав отримання грошових коштів або іншого майна третіми особами» [6]. Посилатися на доходи майбутніх періодів більше не можна.

Втім, ця досить обтяжлива нова вимога не поширюється на майно, придбане більш ніж за 15 років до дати звернення заявника до Національного банку [7].

№ 4. Ціна акцій банку відніматиметься

Купівельна ціна частки в банку, навіть якщо вона має бути сплачена в розстрочку або через кілька років після отримання дозволу, підлягає вирахуванню з суми добробуту заявника, розрахованої на дату звернення до НБУ [8].

Досі купівельна ціна банку не була предметом особливої ​​уваги регулятора. По-перше, до моменту звернення заявника за дозволом на угоду сторони договору купівлі-продажу банку могли ще не домовитися про остаточну ціну. По-друге, увага до цього процесу з боку регулятора могла викликати у сторін бажання знизити ціну в договорі. Нові ж правила вимагають, щоб сума грошей, необхідна для оплати купівельної ціни, навіть якщо вона визначена лише в проекті договору купівлі-продажу, була зарахована на рахунок покупця ще до звернення заявника в НБУ, навіть якщо оплата в розстрочку [9].

Покупець повинен бути готовий розкрити «трасу платежу», тобто надати інформацію та документи щодо руху по рахунках грошових коштів, наявних на його рахунку, в тому числі по рахунках «попередніх власників грошових коштів у... обсязі, достатньому для підтвердження того, що грошові кошти отримані в результаті угод, які не мають ознак фіктивності, але мають економічну доцільність», а також не отримані цими особами на умовах їх повернення (тобто не є фінансовою допомогою).

Глибина розкриття інформації та кількість ланок в трасі платежу не уточнюється. Заявник може визначити їх самостійно. Але НБУ може вимагати включити до обсягу інформації, що розкривається, будь-яку додаткову кількість ланок [10].

Висуваються особливі вимоги до величини доходів заявника-фізособи, які б підтверджували походження грошей, відображених на його рахунках. Ці доходи, зменшені на суму витрат, мають бути не менше, ніж загальна сума добробуту (або власних коштів) такої фізособи [11]. Для відповідності такій вимозі фізична особа повинна буде розпродати до звернення у Нацбанк всі свої активи. Навряд чи в Нацбанку дійсно бажають, щоб потенційні покупці розпродавали свої активи перед придбанням банку; ймовірно, незабаром підуть офіційні роз'яснення, які уточнюватимуть цю вимогу.

№ 5. Узаконено право робити винятки для обраних

Тепер Національний банк зможе визнати фінансовий (майновий) стан особи задовільним, навіть якщо він таким не є. НБУ може застосувати виключення за умови, якщо особа зобов'язалася усунути невідповідність в узгоджений термін. Але навіть якщо невідповідність неможливо усунути, НБУ все одно зможе застосувати виключення, якщо він вважає, що така невідповідність «не несе загрози для банку, його вкладників та інших кредиторів і не має істотного впливу на загальний висновок щодо задовільного фінансового/майнового стану особи» [12].

Таким чином, Національний банк залишив собі можливість послабити лещата посилених правил у тих випадках, коли їх буквальне застосування призведе до дискваліфікації інвесторів, які керівництвом Нацбанку можуть розглядатися як бажані.

***

[1] Абзац 3 п. 25 і абзац 4 п. 30 Положення № 306.

[2] п. 113 Положення № 149.

[3] п. 134 Положення № 149.

[4] доповнення № 5 до Положення № 306.

[5] п. 142.2 і 142.4. Положення № 149.

[6] п. 171 Положення № 149. Це право буде використовуватися регулятором на підставі його професійного судження і може бути не задіяним у разі, якщо, з урахуванням інших обставин, не викликає сумніву законність походження відповідних коштів.

[7] п. 172 Положення № 149.

[8] п. 162 Положення № 149.

[9] п. 119.3 і 123.3 Положення № 149.

[10] п. 159 Положення № 149.

[11] п. 165.2 Положення № 149.

[12] п. 96 Положення № 149.