Українське законодавство слабо захищає споживачів фінансових послуг, а судді часто в аналогічних справах виносять протилежні рішення, з'ясували експерти USAID/FINREP-II. Це призводить до того, що інтереси споживачів фінансових послуг найчастіше виявляються не захищеними.

Кількість судових справ за участю споживачів фінансових послуг склала близько 15% від загальної кількості справ, за якими суди першої інстанції винесли рішення, йдеться в дослідженні судової практики Програми розвитку фінансового сектору USAID/FINREP-II. «Одним з каменів спотикання є відсутність у законі про захист прав споживачів категорії «споживачі фінансових послуг». Через це клієнти банків, кредитних спілок або страхових компаній не можуть отримати пільгу зі сплати судового збору, як усі інші ображені споживачі», – пояснила керівник юридичного відділу USAID/FINREP-II Юлія Вітка.

Також клієнти фінансових установ на відміну від інших споживачів не можуть вимагати від відповідача компенсувати їм інфляційні втрати. Крім того, справи таких клієнтів не можуть розглядатися третейськими судами, які забезпечують більш швидке рішення, вибір судді та зводять до мінімуму витрати позивача, на відміну від госпсудів.

Вкладники банків найчастіше скаржаться на ненарахування відсотків за користування коштами у випадках, коли НБУ обмежує зняття коштів або клієнт вчасно не забирає гроші з депозиту, що закінчився. Кількість позовів збільшилася після того, як Нацбанк в березні 2014 року встановив жорсткий ліміт на зняття коштів з валютних рахунків – 15 тис. грн в еквіваленті на день, тоді як для гривневих коштів ліміт був у 10 разів вище.

Скаржаться клієнти й на зміну банком умов договору в односторонньому порядку, наприклад, зниження процентної ставки за депозитом. «Деякі банки «забувають» попередити своїх вкладників про те, що деякі види депозитів не потрапляють під гарантії Фонду гарантування вкладів фізосіб. Наприклад, ті, які укладено на індивідуальних умовах, припускають видачу сертифіката на пред'явника або укладені як забезпечення кредиту», – говорить консультант проекту USAID/FINREP-II Тетяна Карнаух.

Позичальники найчастіше скаржаться на «математичний обман»: сума переплати, зазначена в договорі кредитування, відрізняється від тієї, яку позичальникові реально доводиться заплатити. Щоб з'ясувати, чи спеціально банк ввів позичальника в оману або позичальник неправильно зробив розрахунки, суддя Верховного спеціалізованого суду Олена Ситник радить просити суд про призначення експертизи. «Суд не має права відмовити, оскільки зобов'язаний допомогти сторонам надати усі докази, включаючи ті, до яких вони самі не мають доступу, наприклад, різноманітних реєстрів», – зазначила суддя. Найчастіше позичальники виявляються незгодними з нарахованими штрафами й пенею за прострочення за кредитом.

У кожного своя правда
Основна проблема, з якою стикаються споживачі фінансових послуг, які намагаються відстояти свої права, – відсутність єдиної позиції судів в аналогічних справах. Експерти USAID наводять приклад, що суди використовують різні підходи у застосуванні закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті». «Ми нарахували п'ять варіантів рішень: суд відмовляє банку в позові про стягнення; суд відмовляє в позові й при цьому дозволяє повторно звернутися з таким самим позовом; деякі суди задовольняють позови банків, незважаючи на мораторій; або ж задовольняють позови, але рішення передбачає відстрочення виконання рішення; суд задовольняє позов і перериває термін давності пред'явлення виконавчого документа до виконання», – перераховує експерт з правових і регуляторних питань USAID/FINREP-II Вікторія Страхова. За її словами, після прийняття в червні мораторію на стягнення іпотечного житла не було відповідного роз'яснення судам, тому кожен суддя виносить рішення виходячи з власного розуміння закону.

Представники судів стверджують, що різні рішення судів викликані різною доказовою базою, наданою сторонами конфліктів. «Суд виносить рішення на підставі документів і фактів, наданих сторонами. Суд самостійно не збирає фактів. Тому в судовій практиці часто трапляється так, що за аналогічними, здавалося б, справами виносяться зовсім протилежні рішення», – говорить Олена Ситник.

Експерти USAID/FINREP-II вважають, що вирішити більшість проблем можна на рівні судів першої інстанції. «Аналіз судової практики показав, що у нас великі проблеми з фінансовою грамотністю суддів. І якщо в судах вищих інстанцій рішення більш-менш однорідні, то в судах першої інстанції, особливо в регіонах, проблем дуже багато. Ми плануємо проводити навчальні семінари, тренінги та круглі столи для суддів», – каже Вікторія Страхова.

Банкіри стверджують, що недосконалість судової системи дозволяє недобросовісним клієнтам ухилятися від виконання своїх зобов'язань. «Були спроби визнати кредити в іноземній валюті незаконними, клієнти намагалися піти від кредитних зобов'язань через механізм банкрутства фізособи-підприємця, використовували самовільне будівництво для виведення предмета іпотеки з-під обтяження банку, ухилялися від поручительства шляхом швидкого банкрутства основного боржника», – перераховує координатор комітету НАБУ з питань захисту прав кредиторів Інна Багатих.

За її словами, часто через особисту зацікавленість судді першої інстанції виносять рішення, якими приносять шкоду не тільки окремому банку, але й усій системі, а згодом і економіці, оскільки створюється прецедент, який використовується іншими недобросовісними позичальниками. «Здебільшого такі рішення скасовуються вищими судовими органами, але резонанс, який створюється ними, шкодить інвестиційному клімату країни і підвищує вартість кредитних ресурсів. Причиною цьому є не тільки прогалини законодавства, а й суб'єктивний фактор. Тому виправити ситуацію можна лише шляхом посилення відповідальності як за завідомо незаконні рішення, так і за неправомірні дії клієнтів», – пояснює Інна Багатих.

Вікторія Руденко