– Коли було оголошено про ваше призначення, ЗМІ згадали, що в «нульові» ви могли працювати в ING разом з нинішньою головою НБУ Валерією Гонтаревою. Ви з нею дружите?

– Я особисто знайома і з Гонтаревою, і Пивоварським, і Яресько, і Демчишиним, і Абромавичусом. Це була одна з мотивацій, чому я хотіла прийти на цю роботу. Тому що я особисто знаю людей, які взяли на себе дуже важку ношу, і мені хотілося їм підставити плече. Щодо Гонтаревої, то вона прийшла працювати в київський ING у січні 2001 року. А я в січні поїхала працювати в лондонський офіс ING. Ми ніколи разом не працювали: ні за функціоналом, ні за проектами не перетиналися.

– Ви займалися угодами M&A, випусками акцій, єврооблігацій, а зараз взялися за продаж активів банків-банкрутів. Наскільки це кардинально різні для вас види діяльності?

– Я набираю до 40 співробітників у департамент – вже набрали чверть штату, і коли мене хедхантери запитують, кого я шукаю, відповідаю: профіль фахівця до мого відділу – кредитний аналітик та інвестиційний банкір. Тому що початок продажу активу – кредитний аналіз, а кінець продажу активу – чистий інвестиційний банкінг. Я знаю, як прозоро і публічно продавати активи, я цим займалася більше 15 років, з яких більше 10 років працювала в Лондонському Сіті.

– Які завдання поставлені перед вами у ФГВФО?

– Наш департамент був створений 1 січня 2016 року і, на жаль, минуло замало часу, щоб прийняти на себе функціонал організації продажу активів, затвердити процедури та положення, найняти персонал. Коли я проходила співбесіду на посаду, я попросила три місяці: перший – на формування команди, другий – на написання нових і перегляд чинних процедур продажу активів, третій – на тестування нових процедур в обраних банках. І з 1 квітня наш департамент повинен бути повністю готовим взяти на себе функціонал.

– Оскільки департамент створено, але він ще не взяв на себе всі повноваження, виходить, що Фонд прийняв рішення відстрочити на один квартал передачу справ від ліквідаторів до вас?

– Ні. Оскільки ліквідатори, відповідно до попередньої версії закону, були уповноважені виконувати абсолютно усі функції в ліквідованих банках, виникла необхідність в централізації функції продажу активів. У новому законі написано, що уповноважені особи можуть бути уповноважені виконувати усі функції, крім організації продажу майна. «Організація продажу майна» – це і є централізація такої функції. Я не беру на себе execution – безпосередній продаж, я створюю процедури, яких мають дотримуватися усі ліквідатори. І моя перше завдання – написати положення, в якому буде розписаний весь процес продажу і буде структурований за категоріями активів. Адже те, що може застосовуватися до портфеля кредитів фізичних осіб, не застосовується до продажу великого корпоративного портфеля. У цій процедурі обов'язково має бути передбачено розкриття інформації (information disclosure) про активи. Це те, чого не вистачає ринку.

– Ви встановите правила, але продаватимуть активи після 1 квітня також ліквідатори?

– Фізично підписувати договір купівлі-продажу між банком, біржею і покупцем буде все одно банк, який продає актив. Але він буде дотримуватися процедур продажу, які ми розробимо і які будуть обов'язкові для виконання ліквідаторами.

– Фактично ваш департамент виступає, так би мовити, в ролі «регулятора» для ліквідаторів?

– Оскільки з 1 січня функція організації продажу активів перейшла до Фонду, було створено комітет з організації продажу активів. Він отримує інформацію від ліквідованих банків і надає свої рекомендації виконавчій дирекції ФГВФО. Зараз процес ухвалення рішення про продаж активів обговорюється на декількох рівнях. У банку є малий комітет з управління активами, який готує інформацію для Фонду. У Фонді цей кредитний кейс, або кейс за активом розглядають на рівні комітету з продажу активів, і далі він виходить на схвалення виконавчої дирекції. Наше перше завдання – зробити продажі прозорими, щоб кожен актив, який виставляється на продаж, пройшов детальний due diligence до моменту прийняття рішення про його продаж. Друге завдання – забезпечити, щоб у ринку в публічному доступі була мінімально необхідна для прийняття інвестиційного рішення інформація. І щоб у потенційного покупця була можливість ознайомитися (після підписання договору про нерозголошення) з усією інформацією про актив, яка дозволить йому сформувати цінову пропозицію і подати її на аукціон.

– Зараз інформація для покупця обмежена?

– До нас приходять інвестори, які брали участь в аукціонах, і скаржаться на процедури, які, з їхньої точки зору, не працюють. Йдеться і про обмежений доступ до реєстрації на біржі для участі в торгах, і про несправедливі алгоритми прийняття заявок. Я не регулятор бірж, але Фонд наражається на великі репутаційні ризики, якщо ми підготували актив на продаж, а покупець не може реалізувати своє право купити його через недобросовісні дії бірж. Ми хотіли б поговорити з регулятором цих бірж про те, як вони можуть створити поле, в якому біржа виконуватиме свої функції. Зараз їх регулятор – МЕРТ, а в майбутньому, можливо, їм стане Нацкомісія з цінних паперів. Департамент управління активами опрацьовував з одним з розробників ПЗ питання створення власної платформи продажів, до якої кожна з бірж підключається в якості брокера і подає заявку в книгу, яку може вести Фонд. Це дало б змогу приймати заявки від покупців через усі біржі, а не тільки через одну, як зараз.

– А з якою кількістю бірж ви наразі працюєте?

– 50 бірж подали повний пакет документів і були акредитовані Фондом. Це біржі як з електронними майданчиками, так і без них. З них 19 бірж відповідали додатковому критерію – наявність електронного майданчика на кінець 2015 року, і з ними Фонд проводив електронні торги. Після додаткового відбору 32 біржі можуть здійснювати торги в електронному вигляді.

– В уряді підняли питання переходу Фонду на систему СЕТАМ. Це можливо?

– Це одна з опцій, яку ми обговорюємо. Якщо регулятор не може нам забезпечити справедливе ставлення до покупців, тоді у нас є біржа, яка перебуває в держвласності. Там у нас більше впевненості в тому, що з боку держави буде забезпечено більш справедливе ставлення до потенційних інвесторів.

– Чи були вже випадки розриву відносин з біржами, які допускали порушення?

– Я ініціюю питання розслідування за такими скаргами на рівні виконавчої дирекції ФГВФО. І зараз чекаю на результати розслідування, після чого на дирекції будемо обговорювати, що робити з цими майданчиками.

– ФГВФО мав продавати також активи, які перебувають в заставі у НБУ. Все затягується, коли Фонд почне їх продаж?

– Фонд погоджує основні параметри продажу активів з НБУ, оскільки ці активи перебувають у нього в заставі. Нацбанк має доступ до історії цих активів до того, як вони потрапили до Фонду, і знає про них більше, тому об'єктивно він може мати свою думку про стартову ціну активу, і ми до нього прислухаємося. Узгодження відбувається зараз за окремими активами – цей процес триває.

– Як саме ви плануєте забезпечити «прозорість» процесу продажу активів?

– Коли ми вирішили продати актив, нам потрібно, щоб про продаж стало відомо широкому колу громадськості, включаючи потенційних інвесторів. Тому перше завдання – забезпечити мінімальне розкриття інформації (information disclosure) за категорією активу, яка виставлятиметься на нашому сайті. У новому положенні про продаж активів буде передбачено розділ з інформацією, яку в мінімально необхідному обсязі треба розкрити ринку.

І ми повинні дати достатньо часу, щоб зацікавити потенційного покупця і конвертувати його інтерес в цінову заявку. Для цього потрібно, щоб інформація на сайті з'явилася щонайменше за місяць до аукціону. Це загальний термін, але в положенні будуть прописані терміни залежно від категорій активів. Для складних корпоративних кредиторів, можливо, знадобиться більше місяця, щоб у покупця була можливість зробити due diligence.

Мінімум місяць надаватиметься потенційним покупцям корпоративних кредитів для того, щоб зацікавитися, підписати стандартний договір про нерозголошення і отримати доступ до кімнати даних для вивчення матеріалів кредитної справи, зареєструватися на біржі, заплатити гарантійний внесок, підписати договір і подати свою заявку.

Доступ до кімнати даних надається зацікавленим інвесторам після підписання договору про конфіденційність. Доступ фізичний: потенційному покупцеві ключем відкривають двері кімнати, де зберігаються кредитні справи. Кімната повинна бути захищена, щоб кредитна справа збереглася в тому ж вигляді, в якому з нею ознайомились. Якщо кредитна справа знаходиться в Харкові, Дніпропетровську чи Львові, то це обмежує коло покупців. Весь світ давно перейшов на «віртуальну кімнату даних», що дозволяє відскановану документацію розміщувати на захищеному сайті. Адміністратор сайту зможе відстежувати, хто, як довго і з яким документом працював. Це розширює коло покупців і захищає від несанкціонованого вивезення частини кредитної справи. Але це питання великих витрат: для великих активів ми будемо шукати бюджет, а для невеликих – інші шляхи виходу з цієї ситуації.

– Наприклад, продаються права вимоги за кредитом, заставою виступає квартира в Києві. Чи буде доступна фотографія квартири і чи можна буде поїхати подивитися на неї?

– Можливо, що стосується квартир, то покупцям потрібен не місяць, а один-два тижні. Ми запитуємо у кожного інвестора, який приходить до нас: «Яка мінімальна інформація має бути розкрита для вашої зацікавленості та скільки часу вам треба для due diligence?» Зараз ми повинні цю процедуру розробити, в березні – протестувати і опублікувати. Частину питань покупців і журналістів можна буде закрити одним цим публічним положенням.

– До яких конкретних результатів мають привести зміни в сфері продажу активів?

– Моє завдання – до 1 квітня зробити процедуру більш прозорою та ефективною. Під цим мається на увазі збільшення кола потенційних інвесторів. Наскільки я розумію з розмов з ринком, процес продажу активів ініціюється у більшості випадків позичальником. У цьому немає нічого страшного, якщо процедура продажу прозора і не обмежує доступ інших покупців.

У світовій практиці є три способи роботи з поганими кредитами: реструктуризація, стягнення і продаж. В умовах українського законодавства ми не можемо займатися реструктуризацією, у всякому разі тією, яка включає списання частини кредиту. Стягнення залежить від якості судової системи, яку також можна охарактеризувати як дужу слабку. І якщо Фонд вибрав шлях стягнення, то є великий ризик, що навіть якщо ми виграємо суд, на етапі виконавчого провадження ми все одно не отримуємо доступ до активу.

У нас залишається третій шлях – продаж активу. І він часто ініціюється позичальником. Один з ліквідаторів розповів, що коли він проводить переговори і вже готовий підписати графік погашення з позичальником, то до позичальника приходить біржа і каже, що він діє нерозумно, адже якщо він піде в прострочення, то оцінка кредиту впаде. А якщо він судитеметься з банком або Фондом, то, з точки зору незалежної оцінки, вартість кредиту впаде ще нижче. І можна буде викупити борг з величезним дисконтом замість його повного погашення.

Але якщо ми відмовляємо позичальникові у можливості проведення реструктуризації як такій і продаємо актив, ми не можемо заборонити позичальникові викуповувати свій кредит. Законодавчо він, звичайно, не може зробити це безпосередньо, але може зробити через фінансових посередників. І, як правило, продаж активу ініціюється пов'язаними особами.

– Але Фонд не може перевірити цей зв'язок не тільки фізично. Законодавство не зобов'язує виявляти його!

– Законодавчо непрямий викуп позичальником боргу не заборонений. А, наприклад, в США позичальник або пов'язані з ним особи не мають права брати участі у купівлі «своїх активів». І учасник торгів підписує документ, що він не пов'язаний з позичальником і несе за це відповідальність. Ми цю практику поки не можемо поширити в Україні з багатьох причин.

–        Фонд обіцяв «знизити витрати» під час продажу активів. Про що йдеться?

– У нас зараз відбуваються продажі «по піщинці». Після організації прозорого процесу продажу нашим наступним завданням стане масштабування і продаж пулами активів. В принципі, продаж пакетами існує: коли активи одного банку формуються в лоти і продаються. Масштабування призведе до зниження витрат. Друге питання – досить великі витрати з утримання або зберігання активів, які перебувають на балансі банку. Що швидше ми їх продамо, підготувавши до продажу, то нижче будуть ці витрати. Наше завдання – об'єднувати в лоти однорідні активи.

– Чи зачепить реформа стандарти оцінки майна, вимоги до оцінювачів?

– Питання оцінки, безумовно, важливе, оскільки на основі оцінки формується ліквідаційна маса банку. І це та мінімальна оцінка, яку ми прагнемо отримати в процесі продажу. Однак процедури оцінки кредитів, якими користуються незалежні оцінювачі за поточними стандартами їхнього «регулятора» – ФДМ, недосконалі. Тому у Фонді було створено сектор оцінки та розроблено методологію оцінки, яка покликана усунути недоліки, в тому числі оцінки кредитних портфелів. Цю методологію Фонд затвердив у грудні. Вона розроблена разом з НБУ і зараз тестується. Я сподіваюся, що коли обидві організації остаточно приймуть цю методологію, ми її опублікуємо, підемо у ФДМ та ініціюємо дискусію про те, щоб наші напрацювання за оцінкою були враховані регулятором при затвердженні стандартів для усієї індустрії.

– Деякі учасники скаржаться на неповернення 10% внеску. Вам відомо про це?

– Це одне з нарікань на біржі, які ми чуємо від учасників торгів, і ми хочемо, щоб це питання було вирішене регулятором цих бірж.

– Якщо після продажу активу раптом з'ясується інформація, яка істотно могла б вплинути на ціну угоди або навіть на саму можливість її укладення, то що робити? Чи буде цей момент прописаний в нових регламентах?

– Завдання банку – дати запевнення потенційному покупцеві, що вся інформація про актив, яку він має, надаватиметься йому для проведення due diligience. У будь-якій угоді існує ризик, що якісь обставини стануть відомі тільки після угоди. Ці ризики повинні розділятися між покупцем і продавцем. Стандартний договір купівлі-продажу і розподіл ризиків – це ті завдання, які ми прагнемо вирішити в юридичній площині.

– Коли обговорюють приватизацію, часто можна почути, що не треба продавати зараз, адже ціни – на дні, краще почекати, поки вони виростуть. А Фонд має протилежну позицію. Ви ж не можете чекати зростання вартості активів?

– Завжди виникатиме касовий розрив між процесом виплати компенсації вкладникам від Фонду і реалізацією активів банків. Тому потрібно якомога швидше продавати активи. До того ж якість активів дуже швидко падає. Багато позичальників вирішують, що якщо банк відправили на ліквідацію, то їм необов'язково обслуговувати свої зобов'язання. І якщо ніхто не вимагає погашення, не ходить в суди або не виставляє актив на продаж, створюється ціла культура, коли власники активів, рівних третині ВВП України, не обслуговують свої зобов'язання. Не можна допустити поширення цієї ситуації. Недобросовісний позичальник, який перестав обслуговувати кредит тільки тому, що банк відправлено на ліквідацію, має знати про те, що можливе судове стягнення або продаж цього кредиту третій особі.

– Якість активів українських банків гірша, ніж під час банкрутства аналогічних банків в інших країнах?

– У кожній країні по-різному. У Великій Британії уряд націоналізував Nothern Rock, а за п'ять років мав прибуток. Але є багато ринків, що розвиваються, де така ж, як в Україні, слабка судова система і система стягнення, високий рівень корупції. Якщо взяти Індію, Бангладеш, Угорщину, Чехію, то NPL recovery rate може бути 5%, а може й 40%. Більше цього рівня цифри з ринків я не бачила. Яким буде показник в Україні, ми ще не знаємо.