Банки використовують для цього різні механізми: реструктуризацію, судове та позасудове стягнення, реалізацію застави, суброгацію, продаж прав вимоги та майна. Вибір залежить від конкретного активу, фінансового стану боржника, якості забезпечення та перспектив фактичного повернення коштів.

Чому банк продає право вимоги

Кредит є активом банку, поки позичальник виконує свої зобов'язання. Якщо обслуговування боргу припиняється, банк має оцінити, який із доступних сценаріїв буде економічно ефективнішим.

Якщо бізнес залишається життєздатним і здатний відновити платежі, таким рішенням може бути реструктуризація. В іншій ситуації банк може звернути стягнення на заставу або захищати свої права у суді.

Ще один варіант - продати право вимоги до боржника іншому інвестору.

У такому випадку продається не сам кредит як «борг у мішку», а право кредитора вимагати виконання зобов'язань. Покупець сплачує банку визначену суму і після оформлення угоди отримує відповідні права кредитора.

Для банку це може бути економічно вигідніше, ніж роками самостійно стягувати заборгованість, витрачаючи ресурси на судові процеси, роботу із заставою та супровід проблемного активу.

Водночас номінальна сума боргу не дорівнює ринковій вартості права вимоги. На його ціну впливають стан боржника, якість і ліквідність забезпечення, юридичні ризики, прогнозований строк стягнення, необхідні витрати та ймовірність фактичного повернення коштів.

Тому для банку питання полягає не просто в тому, за скільки продати право вимоги, а в тому, який сценарій у підсумку забезпечить кращий економічний результат.

Навіщо потрібні відкриті торги

Якщо банк обирає продаж, принциповим стає питання ціни. Один із механізмів її визначення - конкурентні відкриті торги.

Логіка проста: замість домовленості з одним потенційним покупцем актив пропонується ринку, а учасники конкурують за право його придбати.

Це особливо важливо для державних банків, оскільки дозволяє зробити процес прозорим і отримати ринкове підтвердження вартості активу.

Саме конкуренція між потенційними покупцями дає можливість визначити, скільки ринок готовий заплатити за конкретне право вимоги з урахуванням усіх його ризиків.

Право вимоги та майно - різні речі

При цьому важливо розрізняти продаж права вимоги та продаж майна, отриманого банком у процесі врегулювання заборгованості.

У першому випадку банк передає іншій особі права кредитора щодо боржника.

У другому продається конкретний актив - наприклад, нерухомість, земельна ділянка, обладнання або інше майно, яке перейшло у власність банку внаслідок стягнення.

Для банку довгострокове володіння такими об'єктами саме по собі не є бізнесом. Майно необхідно утримувати, охороняти, страхувати, ним потрібно управляти, а його вартість з часом може змінюватися.

Тому після отримання такого активу банк має визначити оптимальний сценарій його реалізації та повернення коштів в обіг.

Один проблемний борг - різні сценарії

У UGB (Укргазбанку) робота з проблемними активами також будується за принципом вибору найбільш ефективного механізму для конкретної ситуації.

«Професійне управління проблемними активами - це не пошук одного універсального способу стягнення. Для кожного активу банк оцінює потенційні грошові потоки, строки повернення, вартість забезпечення, юридичні ризики та витрати на врегулювання. Якщо конкурентний продаж права вимоги дозволяє отримати для банку кращий економічний результат, ніж тривале самостійне стягнення, це нормальний інструмент управління активами. Наше завдання - не утримувати проблемний актив на балансі якомога довше, а максимально ефективно повернути його вартість», - пояснює Олег Кобець, заступник директора Департаменту економічного врегулювання непрацюючих активів UGB.

При цьому продаж - лише один із можливих сценаріїв. Банк використовує також реструктуризацію, роботу із забезпеченням, судове та позасудове врегулювання та інші передбачені законодавством механізми.

Одним із прикладів застосування іншого інструменту став кейс ТОВ «ЄВРОЕНЕРГОТРЕЙД». У травні 2026 року UGB забезпечив повернення понад 1,14 млрд грн проблемної заборгованості із застосуванням механізму суброгації.

Цей кейс показує ширшу логіку: робота з проблемними активами не зводиться до одного способу повернення коштів. Для одного активу оптимальним рішенням може бути суброгація, для іншого - реструктуризація, стягнення забезпечення або конкурентний продаж права вимоги.

За даними UGB, за 2023 рік – перше півріччя 2026 року Банк врегулював непрацюючі активи на суму понад 8,4 млрд грн, або 67% від обсягу таких активів на початок 2023 року.

Що відбувається з балансом банку

Продаж права вимоги не означає автоматично, що банк втрачає різницю між номінальною сумою боргу та ціною продажу. Ризик неповернення проблемного кредиту враховується банком, зокрема через оцінку кредитного ризику та формування резервів.

Тому економічний результат операції потрібно оцінювати комплексно: скільки коштів банк реально може повернути за кожним сценарієм, скільки часу це займе, яких витрат потребуватиме та які ризики залишатимуться протягом цього періоду.

Саме тому робота з проблемними активами - це не механічне «очищення балансу» і не продаж активів заради самого продажу.

Йдеться насамперед про якість активів та ефективне управління капіталом банку. Кошти, які тривалий час залишаються фактично заблокованими у проблемній заборгованості або непрофільному майні, не можуть повноцінно працювати в економіці.

Коли банк повертає їх через реструктуризацію, стягнення, суброгацію або конкурентний продаж, ресурс може знову працювати - зокрема спрямовуватися на нове кредитування бізнесу, громад та інших клієнтів.

І саме фактичний економічний результат, а не те, скільки років проблемний актив залишався на балансі, є одним із головних критеріїв ефективності роботи з такою заборгованістю.

Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «УКРГАЗБАНК». Ліцензія НБУ №123 від 21.07.1993. Реєстраційний номер у Державному реєстрі банків №183