Михайло Довбенко: «Я і мої колеги готові максимально швидко вносити зміни до Закону»

Михайло Довбенко: «Я і мої колеги готові максимально швидко вносити зміни до Закону»

В першу чергу мушу визнати, що в процесі підготовки цього Закону в парламенті я не розглядав (і не розглядаю зараз) його як чарівну паличку, яка одним помахом розжене накопичені останніми роками проблеми у відносинах банків з позичальниками – принаймні в короткостроковій перспективі (у ті три роки, на які попередньо розрахована дія відповідних норм).

Значна частина кредитів вже реструктурована, а значна частина перейшла в ту стадію примусового протистояння, яка робить добровільне досягнення домовленості про врегулювання майже неможливим.

Однак я вважаю, що держава повинна робити усе для того, щоб допомогти фінансовій системі та її клієнтам (як юридичним, так і фізичним особам) розв’язати свої проблеми. Тому розширення інструментарію вирішення проблемних боргів у будь-якому випадку є необхідністю, і під час опрацювання Закону до другого читання ми з колегами доклали чимало зусиль для максимізації ефекту такого інструменту.

На жаль, на даний час (через півтора місяці після набуття Законом чинності) його практична реалізація усе ще знаходиться в зародковому стані. І якщо говорити про дії, які необхідні для активізації цього, я б відзначив наступне:

1.    Формування Секретаріату і створення відповідного документарного забезпечення. Незважаючи на те що у самих процесах реструктуризації цей орган не має права брати жодної участі, його існування є життєво необхідним, оскільки Секретаріат відіграє роль нервової та кровоносної системи в процесі, забезпечуючи обмін інформацією та адміністрування. Не всі пропозиції щодо його формування в процесі підготовки Закону були враховані, і я не маю детальної інформації про стан речей зараз, але, на мою думку, треба починати працювати і робити поліпшення в ході справи, а не намагатися відразу реалізовувати ідеальне рішення.

2.     Погодження порядку роботи і критеріїв арбітражу, формування арбітражного комітету та початок складання переліку арбітрів. Треба враховувати, що хоча процедура реструктуризації є добровільною, роль арбітрів, особливо наприкінці процедури, є значущою, тому важко очікувати масових входжень у процедуру, порядок вирішення спорів у якій є настільки туманним.

3.     Обидва зазначені вище пункти більшою мірою залежать від якісної, швидкої та скооперованої роботи Спостережної Ради. Але дати позитивну відповідь на питання «чи є така робота зараз?» поки що складно. Підтвердженням цьому є в тому числі ініціатива Романа Шпека щодо виходу з її складу (хоча офіційного повідомлення я, як член Комітету, який рекомендував частину членів Спостережної Ради, поки не бачив). Я в будь-якому разі впевнений, що запропонована мною і підтримана колегами модель складу цього органу за участі не лише державних органів, а й ринку, є ефективною.

Але найголовнішим фактором для запуску процедури є, звичайно, її початок і поява «піонерів», навіть якщо перші приклади будуть не зовсім успішними. По-перше, протягом останніх декількох місяців проводилася активна робота спеціалістів банків, насамперед державних, і я це схвалюю. По-друге, досі триває достатньо широке громадське та експерте обговорення реалізації Закону України «Про фінансову реструктуризацію», в ході якого банкіри, позичальники, юристи зазначають певні недоліки або переваги такого інструменту. Але без перевірки на практиці усі пропозиції та зауваження (як, власне, і викладені мною вище думки) є переважно теорією, яка може бути як підтверджена, так і заперечена в ході реалізації реальних угод.

Наприкінці хочу запевнити, що я, як і мої колеги – члени профільного Комітету парламенту, готові максимально швидко, у співробітництві з ринком, НБУ, Урядом вносити зміни до Закону, якщо це буде необхідним для більш продуктивної реалізації його норм.