Екс-власник ПриватБанку Ігор Коломойський, який через пов'язані з ним компанії намагається стягнути $160 млн з Росії за втрачені об'єкти нерухомості в Криму, може зіткнутися з великими труднощами. Такого висновку дійшли опитані FinClub юристи. Вони вивчили оприлюднений текст постанови Верховного Суду від 25 січня у справі № 796/165/18 (виробництво № 61-44159ав18), відомій як справа «Коломойський проти Росії».

Поле битви – Україна

У вступній та резолютивній частині постанови Верховний Суд підтвердив законність спроби екс-власників ПриватБанку виконати рішення міжнародного суду на території України. Арбітражний суд Гааги (Королівство Нідерландів) ще 2 травня 2018 року постановив, що відповідач – Російська Федерація в особі Міністерства юстиції РФ – незаконно експропріював в Автономній Республіці Крим майно позивачів – 18 юридичних осіб, пов'язаних з екс-власниками ПриватБанку, та екс-голови правління банку Олександра Дубілета.

Відповідача зобов'язали заплатити позивачам $159 млн: з них $130,486 млн – компенсація за втрачені об'єкти нерухомості в Криму, а решта – відсотки на цю суму за чотири роки в розмірі 12-місячний Libor плюс 1%. Але Росія нічого не виплатила. Тому в липні позивачі звернулися до Апеляційного суду Києва із заявою про визнання рішення гаазького суду та надання дозволу на його виконання на території України. Вони посилалися на наявність у Російської Федерації майна в Україні. В якості забезпечення за позовом позивачі просили накласти арешт на акції трьох банків з російським держкапіталом – Промінвестбанку, Сбербанку і ВТБ Банку.

Апеляційний суд Києва визначенням від 5 вересня задовольнив прохання про забезпечення позову і заарештував акції трьох банків, а вже 25 вересня суд задовольнив заяву про визнання та надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду Гааги в Україні. Ігор Коломойський домігся арешту активів трьох російських держбанків, щоб змусити РФ заплатити за відібрані в Криму активи. Але ці банки подали апеляційні скарги на рішення Апеляційного суду Києва про арешт їхніх акцій. До фінального рішення суду дожили не всі: у листопаді ВТБ Банк був визнаний неплатоспроможним.

Верховний Суд ухвалив два рішення: скарги фізособи, ВТБ Банку і Промінвестбанку на рішення Апеляційного суду Києва від 25 вересня про початок процесу стягнення активів були залишені без задоволення, але скарги трьох українських банків та їхніх російських акціонерів на рішення Апеляційного суду Києва від 5 вересня про забезпечення позову виявилися більш обгрунтованими – суд задовольнив їх «частково». Суд переглянув режим забезпечувального арешту.

Диявол ховається в деталях

У заяві Верховного Суду, яку розтиражували ЗМІ, йшлося про те, що та яким чином необхідно заарештувати. Ці деталі розкриваються опублікованим рішенням суду.

У вересні Апеляційний суд Києва наклав арешт на прості іменні акції ПАТ «Промінвестбанк», які належать Зовнішекономбанку (мова йде про пакет у 99,7726% акцій), прості іменні акції АТ «Сбербанк», які належать Сбербанку Росії (100%), і прості іменні акції АТ «ВТБ Банк», які належать Банку ВТБ (99,9959%). Крім того, кожному з трьох банків заборонялося проводити ліквідацію або реорганізацію юрособи, а також відчужувати належне їм рухоме й нерухоме майно, в тому числі за договорами купівлі-продажу, міни, дарування. Банкам заборонялося продавати будь-які активи, навіть ті, які вони стягнули з проблемних позичальників. І якщо для Промінвестбанку та Сбербанку мораторій не був критичним, то для ВТБ Банку виявився смертельним: заборона на продаж активів позбавила банк грошей для виплати вкладів, тому НБУ визнав його неплатоспроможним.

Що ж вирішив Верховний Суд? Він наклав арешт на акції Промінвестбанку, Сбербанку і ВТБ Банку, які «належать боржникові – Російській Федерації». Крім того, цим банкам заборонено відчужувати лише рухоме й нерухоме майно, яке безпосередньо «належить боржнику – Російській Федерації». Це докорінно міняє справу, зазначають юристи.

З одного боку, Верховний Суд узаконив можливість примусового виконання рішення Арбітражного суду Гааги на території України, з іншого – звузив коло відповідальних осіб до одного боржника – Росії. «Ключовий висновок Верховного Суду в цій справі зводиться до того, що юридичні особи (банки) не можуть відповідати за зобов'язаннями своїх власників, навіть якщо кінцевим бенефіціаром є країна-агресор», – пояснює адвокат Володимир Павленко. На цьому акцентували увагу і українські банки: вони не несуть відповідальності за дії РФ.

Партнер юридичної компанії EVERLEGAL Всеволод Волков підкреслює, що в ухвалі Апеляційного суду Києва від 5 вересня 2018 року не було вказано, що заарештовані акції належать саме Росії, а не іншим іноземним або українським особам. «Постановою від 25 січня Верховний Суд змінив ухвалу Апеляційного суду, встановивши, що арешту підлягають лише акції, що належать безпосередньо Росії, тим самим убезпечивши приватних власників акцій Промінвестбанку, Сбербанку і ВТБ Банку», – вважає Всеволод Волков.

«Арешт як засіб забезпечення виконання арбітражного рішення по Російській Федерації є обґрунтованим тільки щодо майна, яке належить Російській Федерації. Акції та інше майно, яке належить не Російській Федерації, а іншим юридичним або фізичним особам, арешту не підлягають. Те ж стосується заборони вчиняти дії, спрямовані на відчуження певного майна», – йдеться в рішенні ВС і констатується, що «арешт або заборона відчуження майна, яке належить іншим іноземним та українським юридичним і фізичним особам, є безпідставним».

Тільки Зовнішекономбанк («ВЕБ.РФ») на 100% належить РФ і управляється урядом РФ. Тоді як в російському «Сбербанку Росії» у держави – в особі Центрального банку РФ – лише 50,000000004% (на фондовому ринку обертається 49,999999996%), а три російські держструктури – Держкорпорація «Агентство зі страхування вкладів», Мінфін РФ і Федеральне агентство з управління держмайном – володіють сумарно 92,22305% російського Банку ВТБ.

Процес виділення частки РФ в активах банків може викликати складності при виконанні рішення суду. «Ми всі розуміємо, що РФ в особі Міністерства юстиції не тримає будь-яких акцій в українських «дочках» російських банків. Тому такі заходи можуть і, ймовірно, виявляться марними з практичної точки зору», – вважає Всеволод Волков.

Заходи забезпечення в прописаному Верховним Судом вигляді не можуть бути виконані, оскільки ні майно на балансі українських банків, ні їхні акції прямо не належать Російській Федерації. «Отже, Сбербанк і Промінвестбанк можуть вільно розпоряджатися своїм майном, їхні акціонери – своїми акціями, а ліквідатор ВТБ Банку Олександр Шевченко може спокійно розпродавати активи кредитної установи», – каже Володимир Павленко.

Всеволод Волков звертає увагу, що судді не розглядали питання практичного виконання ухвалених ними рішень, тому саме судовий виконавець повинен буде встановити, чи є на балансі Промінвестбанку і Сбербанку будь-яке майно, що належить РФ, і зробити виконавчі дії щодо такого майна.

Виконати рішення суду буде складніше, ніж здавалося на перший погляд. «Головним завданням з втілення рішення Верховного Суду в життя буде робота виконавця з пошуку таких активів, їх встановлення (ідентифікації) та зверненню на них стягнення. Так, в цьому можуть бути певні технічні складності, хоча саме рішення цілком можна реалізувати», – говорить керуючий партнер адвокатського об'єднання Suprema Lex Віктор Мороз. Керуючий партнер юркомпанії Primelex Олександр Хацкевич попереджає, що якщо виконання судових рішень буде все ж таки здійснено за рахунок активів українських «дочок» російських державних банків, відразу ж підуть відповідні позови таких банків.

Але ще до січневого рішення Верховного Суду банкам вдавалося в суді скасовувати вересневі арешти, наприклад, 22 жовтня Київський апеляційний суд скасував постанову приватного виконавця Каращук К. щодо арешту акцій Промінвестбанку. До слова, Верховний Суд 28 лютого 2019 року залишив рішення апеляційного суду чинним. Арешт майна Сбербанку апеляційний суд скасував 20 листопада, арешт акцій ВТБ Банку знято 20 грудня 2018-го.

Ліквідації ВТБ Банку нічого не загрожує

Якби формулювання Верховного Суду спочатку були вказані в рішенні Апеляційного суду Києва, ВТБ Банк, можливо, зміг би продати свої активи і продовжити існування. «Призупинення операцій з продажу майна, що перебуває на балансі АТ «ВТБ Банк», безпосередньо зачіпає права та інтереси банку на повернення вкладів, а також унеможливлює виконання банком своїх зобов'язань, передбачених законом і договором. Блокуючи активи банку, Апеляційний суд Києва фактично взяв на себе виключні повноваження Нацбанку і підмінив функції контролюючого органу», – стверджували у ВТБ.

Невідомо, чи буде російський Банк ВТБ судитися з Україною через втрату своєї «дочки», адже фактично українська судова система виправила фатальну «помилку» Апеляційного суду. Але процес неплатоспроможності та ліквідації ВТБ Банку ніяк неможливо повернути назад.

Точно зрозуміло, що рішення Верховного Суду не загрожує здатності Фонду гарантування вкладів фізосіб продавати активи ВТБ Банку в рамках ліквідації, що почалася 28 листопада. «Усі його активи були інвентаризовані та включені до ліквідаційної маси. Після затвердження ліквідаційної маси виконавча дирекція Фонду затверджує порядок та умови її реалізації. Майно банку підлягає продажу як цілісний майновий комплекс або, якщо це неможливо, частинами. При цьому накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається», – пояснює Всеволод Волков.

Але Віктор Мороз вважає, що визнання банку неплатоспроможним або початок процедури його ліквідації не передає банк у власність держави або його окремих установ (ФГВФО). «Уповноважена особа Фонду гарантування діє від імені банку, фактично будучи його представником, тому заборона банку здійснювати відчуження майна, що належить Російській Федерації, цілком можна виконати. Тепер завдання виконавця, який буде реалізовувати рішення на користь групи «Приват», знайти майно РФ в активах ВТБ Банку і проконтролювати, щоб Фонд його не реалізував. Усі інші активи банку Фонд може реалізовувати в загальному порядку для неплатоспроможних банків», – зазначає Віктор Мороз.

Дії за шаблоном

Рішення Верховного Суду може допомогти українським компаніям, які судяться з Росією, стягувати її активи всередині України. Суди можуть почати визнавати державу власником активів, які належать юридичним особам, засновником або власником яких є держава. «В першу чергу це стосується випадків, коли держава є не 100-відсотковим власником таких юросіб. Ця проблема існує вже давно при виконанні рішень міжнародних комерційних арбітражів», – говорить Олександр Хацкевич. З огляду на величезну кількість майна, втраченого українськими інвесторами в Криму і на Донбасі останніми роками, потенційні позивачі будуть використовувати це рішення для формулювання своєї правової позиції та захисту своїх інтересів, вважає юрист.

«Вважаю, що може з'явитися серія позовів від інвесторів, які постраждали від експропріації Росією майна в Криму, які підуть до міжнародного арбітражу з аналогічними вимогами. Перспектива таких позовів досить хороша», – вважає Віктор Мороз.

Така судова практика може «бумерангом» вдарити по Україні. Якщо іноземний інвестор (навіть РФ) виграє суд проти держави Україна і доведе наявність державної частки в українських компаніях, він зможе звернути стягнення на таку частку. Цей ризик арешту і блокування активів українських компаній та банків з державною часткою стосується в тому числі українських активів у зарубіжних юрисдикціях. «Якщо юридична особа приватного права (в даному випадку банки) не має достатньої операційної та інституційної незалежності від держави, то на її активи може бути звернено стягнення», – вважає Віктор Мороз.

Саме така позиція була у позивачів у справі «Коломойський проти Росії». Вони послалися на практику ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 2003 року в справі «Радіо Франс та інші проти Франції»), згідно з якою держава не несе відповідальності за борги держпідприємств тільки в тих випадках, коли такі держпідприємства мають достатню інституційну та операційну незалежність. «Державна корпорація «Зовнішекономбанк» фактично діє як агент держави Російська Федерація і, таким чином, може відповідати за зобов'язаннями Російської Федерації на території України», – зазначали позивачі. Відповідно, якщо державне підприємство не володіє достатнім рівнем інституційної та операційної незалежності, воно може відповідати за борги держави.

Але Верховний Суд своїм рішенням, на відміну від позиції Апеляційного суду Києва, убезпечив Україну, дозволивши стягувати лише активи, що належать боржникові – державі РФ. «На сьогодні очевидно одне: Україна не зацікавлена в тому, щоб українські державні підприємства відповідали своїм майном за зобов'язання України, в тому числі за судовими рішеннями», – вважає Всеволод Волков. Він дотримується думки, що рішення Верховного Суду викликало більше запитань, ніж дало відповідей та роз'яснень. «Воно є резонансним для України, однак не думаю, що така практика стане трендом у визнанні та виконанні арбітражних рішень в Україні», – зазначив Всеволод Волков.

Вікторія Руденко