- В новій стратегії державних банків прописана робота з проблемними активами. Але ці тези там досить абстрактні. Якою ж все-таки ви бачите роботу держбанків з NPL?

- В стратегії 2016 року цей блок був взагалі відсутній, оскільки нам так і не вдалося дійти згоди з регулятором та нашими міжнародними партнерами. Тоді, в 2016 році, Міністерство фінансів пропонувало створити спеціалізовану установу, до якої державні банки передали б усі проблемні кредити, накопичені до 2014 року. Для цього треба було ухвалити спеціальний закон, який ми розробили і відповідно до якого була б створена Агенція. До неї було б передано всі портфелі трьох державних банків, була б створена незалежна спостережна рада за принципами, які ми зараз заклали до закону № 7180, та якій було б надано тимчасово більш широкі повноваження щодо стягнення. Але це не було зроблено, і відповідно кожен банк займався врегулюванням цих поганих кредитів та судовими процесами відносно позичальників самостійно. Відтоді банки досягли прогресу, однак до повного результату ще далеко, і як нам здається, саме через відсутність системного підходу до цієї проблеми.

Тому вже в новій Стратегії ми чітко окреслюємо, що без врегулювання проблемного портфеля реалізація цієї стратегії буде ускладненою, і закладаємо принципи такого врегулювання. Це точно не буде bad bank і, найвірогідніше, на даному етапі це не буде навіть окрема інституція. Ми говоримо про підвищення вимог до банків щодо вирішення цих питань в щоквартальних KPIs (показниках ефективності) і паралельно створюємо платформу – незалежний комітет, наприклад, при Раді фінансової стабільності, де будуть обговорюватися і ухвалюватися рішення не в межах одного банку, а комплексно. Структура та механізми управління такого комітету будуть розроблені Міністерством фінансів за підтримки міжнародних фінансових установ протягом найближчих місяців.

Робота такої платформи в першу чергу стосуватиметься позичальників, які заборгували більше ніж одному банку, і відповідно ці питання треба обговорювати спільно. Ми спробували це робити в межах закону «Про фінансову реструктуризацію», де передбачили механізм, коли збираються разом всі банки, у яких є один спільний проблемний позичальник, і вирішують проблему разом.

- Чому в Україні повною мірою не запрацював закон про фінансову реструктуризацію, як в Туреччині, на яку ми рівнялися в процесі підготовки цього закону? Чому цим інструментом із державних банків скористався лише Ощадбанк, та й він мав лише декілька кейсів?

- Ухвалюючи цей закон, ми дійсно сподівалися, що даємо інструмент ринку, який дозволить вже за рік врегулювати більше половини проблемного кредитного портфеля, як це було в Туреччині. Але у нас цього не сталося. Чому? По-перше, тому що паралельно з законом ми подали низку податкових змін, які врегульовано пізніше. Необхідність в інших податкових змінах виникла вже під час роботи над першими реструктуризаціями. Частково це питання вже знято. По-друге, частина питань вимагала податкових роз’яснень, на які чекав весь банківський сектор. По-третє, сама процедура, прописана в законі, займає певний час. Якщо подивитися, то закон ухвалено більше року тому, але перші півроку будувалася вся інфраструктура – комітети, секретаріат. Потім існує ще певна процедура для банків – відбір радників, аудиторської компанії. Зараз ми проаналізували, що ще можна зробити, щоб полегшити використання цього закону і зробити його більш ефективним для банків.

- Тобто цього року можна чекати на нові кейси з реструктуризації з боку державних банків?

- Ми дуже на них сподіваємося. В першу чергу – в Укрексімбанку та Ощадбанку. В Укргазбанку, у зв’язку зі специфікою портфеля, проблемні кредити були меншими і часто були видані лише ним. Тому більшість проблем Укргазбанк вирішив самостійно ще до ухвалення закону.

- Цей закон має обмежений термін. Чи планує Мінфін подовжити його, враховуючи, що дуже багато часу було втрачено на вирішення організаційних питань?

- На це питання я зможу відповісти десь в середині 2018 року. Наш план такий: подивитися, як піде його застосування у 2018 році після розяснень і законодавчих змін. Якщо ми будемо бачити, що робота пішла швидше і закон вимагатиме продовження терміну дії, тоді будемо просити Верховну Раду піти нам назустріч. Але в будь-якому випадку він не буде безстроковим: такі закони повинні мати певне обмеження у термінах. Їх завдання – врегулювати проблемний портфель, який утворився за певних нестардатних обставин. В нас це економічна криза, посилена окупацією Криму та військовою агресією проти України на Донбасі. Звичайний проблемний портфель, якій є результатом звичайної поточної діяльності, – це відповідальність менеджменту і спостережної ради. Отже він має бути мінімальним і врегульовуватися стандартними інструментами.

- Тобто ви відмовилися від ідеї створення спеціалізованої компанії з управління проблемною заборгованістю? І якщо так, то чому?

- Насправді два роки тому створення такої компанії дозволило б нам отримати кращі результати для банків, і як наслідок, для бюджету. Однак ці плюси зараз в більшій частині втрачені. Докапіталізація, якої можна було уникнути за певного варіанту передачі активів, вже проведена і не раз за минулі два роки. Зазначу, що в оновленій версії Засад стратегічного реформування державного банківського сектору, які схвалено на засіданні уряду 21 лютого 2018 року, за результатами дискусії з нашими міжнародними партнерами передбачено положення, що питання створення державної компанії для роботи з активами буде розглянуто в середньостроковій перспективі.

Представники міжнародних організацій вважають, що доцільно повернутися до розгляду питання створення спеціалізованої установи після впровадження незалежних наглядових рад в усіх чотирьох державних банках. Гадаю, що до питання про створення агенції з проблемних активів нам наступного разу доведеться повернутися під час перемовин щодо продажу частини акцій чи всього банку, це є пріоритетом в стратегії, і відповідно покупець поставить питання або повного резервування таких кредитів, їх оцінки «в нуль» або очищення балансу від них. І щодо тих активів, в яких є забезпечення і які хоча б чогось варті, нам як державі точно буде доцільніше забрати їх і намагатися максимально отримати повернення в бюджет, а не втратити цю вартість взагалі. Чи буде це нова агенція, чи можна буде використати якусь з інституцій, що вже діють, будемо обговорювати, коли це питання постане.

- Ідея створення компаній з управління заборгованістю прописана в законопроекті, який розробляв Нацбанк разом з експертами з міжнародних організацій. І цей документ має також врегулювати вторинний ринок проблемних боргів. Ви таку ідею підтримуєте?

- Зараз ринок проблемних активів є досить активним. Є активи, які продає Фонд гарантування вкладів чи комерційні банки, є компанії, які ці активи купують: факторингові компанії та інститути спільного інвестування. Законодавство є, але воно потребує оновлення. Тому ми вітаємо ініцативу НБУ і готові брати участь в обговоренні законопроекту, як тільки його отримаємо. Однак з державними банками проблема полягає не у відсутності законодавства, а в деяких специфічних питаннях саме для державних банків, вирішення яких потребує окремих інструментів.

- Держбанки могли б віддавати проблемні активи на аутсорсинг?

- Ми були б тільки задоволені, якби в Україну прийшли світові чи європейські компанії-лідери по роботі з проблемною заборгованістю. Але, на жаль, великого апетиту, скажу вам чесно, ми не бачимо. В процесі роботи групи по роботі з проблемними активами ми спілкувалися практично з усіма компаніями, які вели активну діяльність в Європі – в Греції, Ірландії, Туреччині. Але бажання прийти в Україну в них буде лише після того, як у нас з’явиться захист прав власності та захист прав кредиторів. Тому що вони готові брати на себе комерційні ризики або й навіть найвищі бізнес-ризики, пов’язані з несумлінними позичальниками, однак не ризики, які пов’язані з неможливістю взагалі захистити себе в суді від неправомірних дій.

Саме тому серед 35 законопроектів, які прем’єр-міністр визначив як пріоритетні для економічного розвитку, велика частина – це законопроекти, які стосуються саме захисту прав кредиторів. Це ключове питання насправді. Якщо ви подивитесь, з чого складається кредитна ставка, то велика частина її – це оцінка ризику. Комерційні банки оцінюють ці ризики дуже високо, тому ми бачимо небажання йти в активне кредитування навіть у тих банків, у яких є ліквідність. Крім того, важливу роль тут відіграє судова реформа, і перші рішення нового Верховного суду, принаймні в частині банківських питань, дають надію на нову якість судочинства, яка є обов’язковою передумовою покращання прав кредиторів.

- У державних банків є болюче питання – так звані політичні кредити, видані в минулі роки. Як з ними можна працювати?

- Що називають політичними кредитами, яких досить багато в цьому пулі проблемних активів? Це кредити, які не були б отримані, якщо б їхні власники не мали доступу чи певного впливу на політичний істеблішмент. Є кредити, пов’язані з колишніми ПЕПами (politically exposed person. – Ред.). Водночас більшість з них стали поганими не тільки через політичну афілійованість, а й через втрату Криму та частини Донбасу, втрату російського ринку збуту, девальвацію та економічні кризові явища. І якраз політична компонента в таких кредитах зараз в тому числі заважає оцінити ці кредити як суто комерційні та вибрати з-поміж варіантів врегулювання той, який найкращий з погляду отримання коштів банком і зусиль, які для цього треба докласти. Тому врегулювання з такими позичальниками повинні робитися максимально публічно.

Міністр навіть ініціював питання зняття банківської таємниці з такого портфеля, аби процес був максимально прозорим і відкритим. Крім того, ,ми ж бачимо інформацію про поточний бізнес деяких позичальників, і очевидно, що не всі ресурси вони направляють на погашення кредитів у державні банки. В таких випадках зрозуміло, що банки не повинні йти на списання чи суттєві дисконти. Тому врегулювання таких кредитів має відбуватися максимально публічно. Паралельно за всіма проблемними кредитами банки ведуть претензійну роботу, і тут часто навіть нам, як акціонеру, доводиться писати скарги і звернення. Бо ми знову упираємося в питання недостатнього захисту прав кредиторів. Це нонсенс, коли визнаються недійсними кредитні договори чи договори поруки, коли компанії йдуть в банкрутство тільки для того, щоб банки залишити ні з чим, і одразу ж на нових юридичних особах розпочинають той самий бізнес. Але у нас такого, на жаль, забагато.

У Мінфіну три головних завдання щодо проблемних активів у державних банках: перше – у якості акціонера вимагати й сприяти тому, щоб банки нарешті ухвалили рішення за кожним з проблемних кредитів в портфелях, накопичених до 2014 року, і бажано це зробити максимально публічно; друге – максимально долучитися до покращання стану справ з правами кредиторів та правами власності; третє – забезпечити належне корпоративне управління та процеси, щоб банки не генерували нові погані кредити в таких обсягах.

І тут ми ставимо перед менеджментом банків та спостережними радами завдання: зробити все, щоб кредитні процедури та процедури ризик-менеджменту працювали ефективно і щоб кредити, які банки видають зараз, були комерційними. Мене тішить, що нові кредитні портфелі держбанків мають дуже гарні показники ефективності та дуже низький відсоток проблемності.

Подписывайтесь на новости FinClub в Telegram, Viber, Twitter и Facebook.