В липневому позові по справі №9901/267/21 Шапран вимагав від Верховного Суду визнати протиправним пункт 1 постанови Верховної Ради №270-IX від 12 листопада 2019 року «Про зміну у складі Ради Національного банку України» у частині визначення строку його повноважень як члена Ради НБУ лише до 7 липня 2021 року.

Йдеться про те, що в 2019 році парламент призначив Віталія Шапрана до Ради НБУ на позицію члена Ради НБУ, яка стала вакантною після дострокового складання повноважень члена Ради НБУ Тимофія Милованова, якого призначали на 5 років. Шапрана призначили на термін, який не відпрацював Милованов, – до 7 липня 2021-го.

Віталій Шапран вважає, що його мали призначити на повний 7-річний термін, тобто до 2026 року. «В судовому засіданні позивач пояснив, що, беручи участь у конкурсі, він не знав, що йдеться про призначення переможця на строк до 7 липня 2021 року. Навпаки, був переконаний, що переможця буде призначено на 7 років, відповідно до ст. 10 закону «Про Національний банк України», – зазначено в судових матеріалах.

7 липня 2021 року Верховний Суд залишив позовну заяву без руху, враховуючи, що Шапран суттєво – втричі – перевищив 6-місячний строк на звернення до адміністративного суду.

13 липня Шапран повідомив суду, що 6-місячний термін варто відраховувати від 2 квітня 2021 року, коли комітет з питань фінансів, податків та митної політики Верховної Ради оголосив конкурсний відбір на «вакантну посаду члена Ради НБУ, яка звільняється 8 липня 2021 року внаслідок закінчення терміну членом Ради НБУ». Тому Верховний Суд 16 липня відкрив провадження у справі.

На першому засіданні 12 серпня Верховний Суд  у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду задовольнив клопотання представника Верховної Ради про залишення позовної заяви без розгляду. Клопотання Верховної Ради обґрунтовувалося тим, що Шапран оскаржує акт індивідуальної дії про призначення його на посаду, місячний строк на оскарження якого до адміністративного суду слід обраховати з 7 листопада 2019 року – дня, коли на офіційному вебсайті парламенту був розміщений проєкт постанови № 2400 про зміну складу Ради НБУ.

«Позовну заяву подано більш ніж через 18 місяців з дня прийняття та опублікування постанови Верховної Ради від 12.11.2019 № 270-IX, позивач був свідомий щодо строку призначення членом Ради НБУ та міг відмовитися від обрання на посаду», – йдеться в матеріалах суду.

У Верховному Суді вирішили, що оскільки 14 листопада 2019 року була офіційно опублікована постанова парламенту про призначення Віталія Шапрана, він з неї мав дізнатися про порушення своїх прав і оскаржити її до 14 грудня 2019 року.

«Суд вважає слушними аргументи представника відповідача, що позивач ще до призначення на посаду міг ознайомитися з розміщеним на вебсайті парламенту проєктом постанови ВРУ № 270-ІХ, прийняти пропозицію або відмовитися від висунення своєї кандидатури на посаду члена Ради НБУ на чітко визначений термін, – зазначив суд. – Водночас, оголошення 02.04.2021 конкурсу на вакантну посаду члена Ради НБУ, на що апелює Шапран у клопотанні про поновленні строку звернення до суду з позовом, не дає підстав стверджувати про триваючий характер порушення (обмеження) прав, оскільки з моменту призначення на посаду позивач не міг мати «законних сподівань», що парламент допустить ревізію свого кадрового рішення, яке вважається реалізованим з дня його прийняття, чим порушить стабільність публічно-правових відносин».

Суддя Володимир Кравчук висловив окрему думку. Він зазначив, що Шапран дізнався про порушення свого права – права бути призначеним на посаду члена Ради НБУ на 7 років – у день прийняття постанови парламенту 12 листопада. «Вже наступного дня він висловив зауваження, що цей строк (до 07.07.2021) визначено помилково і пропонував внести зміни до постанови. Отже, він дізнався про акт, усвідомив незаконність і сприйняв його як такий, що порушує його права», – зазначив суддя, при цьому визнавши, що «звертаючись до суду у липні 2021 року, позивач пропустив строк звернення до суду».

Однак суддя дійшов висновку, що Шапран у заяві про поновлення строку на звернення до суду навів доречні аргументи стосовно того, що перебування його на посаді члена Ради НБУ обмежувало його у праві оскаржити постанову Верховної Ради про призначення на таку посаду у розрізі конфлікту між публічно-правовими обов`язками та його приватними інтересами.

Кравчук вважає, що Шапран «в силу своєї посади, обираючи способи захисту своїх прав, повинен був дбати не лише про власний інтерес (перебувати на посаді 7 років, а не 1 рік і 8 місяців), але й про інтереси НБУ», тому й не судився.

«Шапран обрав шлях позасудового врегулювання. Він особисто, НБУ, а також МВФ, представники якого були долучені до розробки банківського законодавства, неодноразово протягом 2019-2021 років зверталися до Верховної Ради щодо зміни строку призначення Шапрана на посаду. Спроби знайти порозуміння у цьому важливому, насамперед для НБУ, питанні тривали протягом усього часу роботи Шапрана на посаді члена Ради НБУ, – зазначив суддя Кравчук. – Та замість схвалення, людина, яка поставила під загрозу свої приватні інтереси, уникала публічного конфлікту і добросовісно намагалася виправити «помилку» (на її думку), опиняється перед зачиненими дверима суду».

Шапран 26 серпня подав апеляційну скаргу до Великої Палати Верховного Cуду.

Згідно декларації, в 2020 році Віталій Шапран отримав винагороду від НБУ за виконання функцій члена Ради НБУ у розмірі 1,7 млн грн.