Тема фінансової реструктуризації не перестає бути однією з ключових до обговорення серед банкірів, фінансистів, юристів, представників бізнесового середовища. Тема складна, а отже й обговорення не виходить за межі експертного поля. Але не слід забувати, що наслідки реалізації чи не реалізації будуть відчутні для економіки і, врешті, для кожного громадянина. Лише процедура фінансової реструктуризації надасть можливість життєздатним боржникам відновити свою платоспроможність у відносно короткі строки – а це реальні підприємства з тисячами робочих місць. Вона надасть кредиторам, і в першу чергу банкам можливість врегулювати заборгованість і зменшити проблемний кредитний портфель, вивільнити значний ресурс, розформувавши резерви. Тож об’єктивно банківські установи зацікавлені у врегулюванні питання фінансової реструктуризації на загальнодержавному рівні не менше, ніж боржники.

З прийняттям Закону банки отримали законодавчо закріплені дієві механізми здійснення ефективної фінансової реструктуризації. Застосування таких інструментів, як встановлення процентних ставок на рівні, нижчому за собівартість залучення коштів, повне припинення нарахування процентів, прощення частини боргу, переведення зобов’язань боржника в капітал чи залучення нових інвестицій до капіталу, реорганізація боржника, зміна керівника та/або членів органів управління і контролю боржника в порядку, передбаченому Законом, внесення змін до структури корпоративного управління боржника тощо  – усе це тепер може відбуватися без ризику визнання з боку контролюючих органів діяльності банку збитковою. А обов’язкове отримання кваліфікованого незалежного звіту огляду господарської діяльності, який фіксуватиме об’єктивні умови необхідності проведення реструктуризації та на який спиратимуться кредитори у прийнятті рішення, мінімізує ризик звинувачень учасників реструктуризації в упередженості та недобросовісності. Окремо слід зазначити позитивні зміни нормативного регулювання щодо розрахунків банками кредитних ризиків та податкового законодавства, які внесені на виконання вимог прийнятого Закону.

Керуючись найкращим зарубіжним досвідом реалізації аналогічних програм, високоваліфікована команда, яка брала участь в розробці Закону, створила нормативний документ, який врешті-решт замість пошуку винних дав відповідь на питання «що робити?» і визначив керований та організований підхід до співпраці між кредиторами і позичальниками, а також рівні умови для обох сторін під час здійснення реструктуризації фінансової заборгованості.

Безумовно, є різні думки щодо Закону України «Про фінансову реструктуризацію» і його реалізації. Але наразі потрібно сконцентруватися на необхідності вирішення нагального питання. Одне очевидно – фінансовій реструктуризації бути, хто б не був проти.

Сьогодні активно працює створена на виконання Закону України «Про фінансову реструктуризацію» Спостережна рада, яка виконує не лише функції координатора з питань організації та проведення процедури фінансової реструктуризації, а є фактично тим органом, який впроваджує норми Закону в життя. Проведено вже п’ять засідань Спостережної ради, на яких ухвалено чимало ключових рішень щодо реалізації Закону, в тому числі рішення про створення Секретаріату при Незалежній асоціації банків України (НАБУ), відбувається процес формування фактичного складу Секретаріату, в тому числі за активної участі представників ЄБРР та консультантів Світового банку.

Спостережна рада веде активну роботу і між засіданнями. Так, на виконання рішень Спостережної ради, за участю залучених зовнішніх юристів підготовлено Арбітражний регламент, робочою групою Спостережної ради розроблено проекти документів та типових форм, необхідних для забезпечення діяльності Спостережної ради, Секретаріату, Арбітражного комітету та покликаних сприяти в реалізації вимог Закону, відпрацьовано проект документу про співпрацю з НАБУ. Як швидко почне свою роботу Секретаріат і, відповідно, будуть запущені перші проекти  фінансових реструктуризацій боржників, залежить від того, наскільки оперативно буде погоджено та затверджено порядок співпраці між Спостережною радою та НАБУ щодо забезпечення діяльності Секретаріату та наскільки швидко НАБУ здійснить усі організаційні дії щодо «запуску» роботи Секретаріату.

Звичайно, існують проблемні питання, які ще потребують вирішення. Окремі з них вимагатимуть внесення змін до згаданого Закону, які вже на сьогодні підготовлені для надання їх на розгляд профільного комітету Верховної Ради. Але вони не є настільки критичними, щоб стати на заваді ефективній реалізації такого довгоочікуваного Закону.