Нові старі плани

Держава, яка зараз контролює більше половини активів банківської системи, прагне до 2025 року скоротити присутність до 25%. Про це йдеться у «Засадах стратегічного реформування державного банківського сектору», затверджених урядом. Це вже третій п’ятирічний план розвитку держбанків, який уряд ухвалив за останні п’ять років.

І головна мета усіх документів – суттєво скоротити присутність держави в банківській системі шляхом приватизації – не тільки поки що не досягалася, а й була фактично скомпрометована націоналізацію ПриватБанку в 2017-му. Після цього частка держави на ринку стабільно вище 55%, хоча на момент ухвалення першої стратегії становила «лише» 26%.

Вперше уряд затвердив стратегію розвитку державних банків ще у лютому 2016 року. На той момент збиткові державні банки постійно потребували бюджетної докапіталізації коштами платників податків через величезні портфелі проблемних кредитів (NPL), виданих в попередні роки наближеним до влади особам. Уряд пообіцяв кредиторам «комерціалізувати» державні банки та реформувати їх корпоративне управління шляхом створення наглядових рад «виключно з незалежних директорів».

У тому ж 2016 році держава мала повністю вийти з капіталу націоналізованого Родовід Банку, а також Державного земельного банку та Українського банку реконструкції та розвитку. На 2017 рік була запланована повна приватизація Укргазбанку. А в середині 2018-го уряд мав продати не менше ніж по 20% акцій Ощадбанку та Укрексімбанку кваліфікованим інвесторам або міжнародним фінансовим організаціям. Найбільш бажаними називали Європейський банк реконструкції та розвитку (EBRD), Міжнародну фінансову корпорацію (IFC) та Німецьку компанію з інвестицій та розвитку (DEG).

Навіть часткова приватизація Ощадбанку була неможлива до моменту приєднання установи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яке було заплановано на початок 2017 року. А вже до кінця 2020-го держава мала б ухвалити рішення про «повну приватизацію» Ощадбанку та Укрексімбанку.

«Створення нових державних банків вважається недоцільним», – зазначалося в стратегії. Але вже в грудні 2016-го держава націоналізувала ПриватБанк – найбільший приватний банк України. Для його підтримки держава витратила сумарно 155,3 млрд грн у формі капіталізаційних процентних ОВДП.

Виконання стратегії загальмувало «на старті». Простіше за все було ліквідувати невеликі банки: Родовід Банк був визнаний неплатоспроможним в лютому 2016-го, а Держзембанк – в липні. Український банк реконструкції та розвитку в листопаді 2016 року був приватизований, але нові китайські власники змогли завершити угоду лише через рік. Докапіталізація «старих» держбанків тривала й далі: Ощадбанк отримав за 2016-2017 роки ще 19,6 млрд грн, Укрексімбанк – 17 млрд грн.

Перше оновлення

В лютому 2018 року, коли вже було очевидно, що стратегія ані за термінами, ані за завданнями не виконується, вона була оновлена. Укргазбанк знову мав першим отримати приватного власника: в кінці 2018 року IFC мала б купити 20% його акцій, а до кінця 2019 року – допомогти знайти стратегічного інвестора на решту 75% державних акцій. EBRD мав отримати 20% статутного капіталу Ощадбанку в середині 2020 року, а первинне розміщення 25% акцій банку було заплановано на початок 2022 року.

Орієнтовно в 2021-му уряд мав би знайти міноритарного власника для 20% акцій Укрексімбанку, а в середині 2022-го Україна мала б продати 100% акцій ПриватБанку міжнародному інвестору. На момент завершення виконання стратегії у держави мали б залишитися 55% Ощадбанку та 80% Укрексімбанку, на які б припадало 24% ринку (ціль залишилася актуальною і в третій стратегії).

На початку 2018 року реформа корпоративного управління в Ощадбанку та Укрексімбанку ще не розпочалася, але влада вже відмовилася від ідеї повністю незалежних наглядових рад: в них мали б ввійти по одному представнику від уряду та президента. Враховуючи, що портфель NPL в держбанках залишався значним (70% усіх проблемних кредитів системи були сконцентровані в державних банках), в оновленій програмі більший акцент був зроблений на роботі з токсичними активами.

За кошти уряду Японії мали здійснити «всебічний аналіз портфелів проблемних кредитів державних банків», але жодного їх звіту досі не було оприлюднено. Залишилася невиконаною обіцянка уряду розкрити банківську таємницю найбільших неплатників. А з 2018 року мали почати скорочувати частку державних цінних паперів в активах держбанків. За останні два роки із усього переліку завдань хіба що вдалося, хоч і з постійними скандалами, сформувати постійно діючі наглядові ради (у фінальній версії реформи держава вже мала трьох представників в кожній наглядовій раді). При цьому реформу корпоративного управління держбанків навряд чи можна вважати повністю впровадженою, враховуючи, що завершення конкурсу на нового голову правління Ощадбанку заблоковано в суді.

При цьому концентрація державної частки в банківській системі не знизилася, а навіть зросла – з 55% в 2017 році до 60% в 2019-му. Хоча «друга» стратегія прагнула скоротити цю частку на кінець 2019-го до 50%, а в поточному році – до 43% (після продажу Укргазбанку та 20% акцій Ощадбанку). Через зрив дедлайнів стратегію вдруге оновили, а терміни приватизації «на папері» подовжили до 2025 року.

Керівник аналітичного відділу ІК Concorde Capital Олександр Паращій пояснює постійне невиконання стратегій в частині підготовки банків до приватизації чотирма «тому що». «Тому що в Україні не була ще виконана жодна стратегія, де залучалося більш ніж одне відомство. Тому що у нас надто часто змінюються уряди і міністри фінансів. Тому що структура корпоративного управління держбанків постійно зазнає змін. Тому що вибори у 2019 році та коронакриза у 2020-му», – перерахував експерт.

Чиновникам важко добровільно позбутися зручного інструменту вирішення різноманітних завдань. «Проблеми всередині самих банків – від великої частки проблемних активів до погано налагоджених операційних процесів – призводили до слабкої політичної волі продавати держбанки, які українські можновладці традиційно використовували на свою користь. Це могла бути як купівля ОВДП для покриття бюджетного дефіциту чи кредитування державних підприємств, так і видача кредитів «потрібним» компаніям. Із ПриватБанком ситуація набагато гірша через численні судові справи із непевним результатом», – каже заступниця директора Центру економічної стратегії Марія Репко.

План 3.0

Основні пріоритети уряд залишив ті ж самі: державні банки мають бути прибутковими, скоротити NPL, мати наглядові ради з більшістю незалежних членів, а у фіналі – бути повністю або частково продані. Влада при цьому обіцяє «не допускати політичного втручання в управління і операційну діяльність банків», хоча вона вже втручалась. Наприклад, президент Володимир Зеленський провів майстерклас обраному на конкурсі очільнику Укрексімбанку, як реструктуризувати кредити позичальникам, які постраждали від коронакризи. «Все залежить від спостережних рад та правління банків. У них за законом є все, щоб не піддаватися на тиск. Хоча у випадку Укрексімбанку ми бачимо, що закони не працюють, бо є «традиції», а «традиціям» важко знайти запобіжники», – каже пан Паращій.

Керівник з політичних питань Київської школи економіки Павло Кухта каже, що це питання набагато ширше за проблему держбанків. «Чи можливо створити запобіжники, щоб політики діяли за певними правилами і поважали ці обмеження? Можливо, якщо їх бити по руках кожного разу. Якби на їхній тиск на банки була публічна негативна реакція чи реакція правоохоронців, вони б цього не робили. А якщо політичною культурою та медіа такі дії не сприймаються як щось погане, якщо правоохоронні органи недієздатні та очолюють корупцію в країні, то єдине, що залишається, – це чекати розуміння політиків, що ця «стратегія» не для того, щоб їм зв’язати руки, а для залучення інвестицій», – зазначив він.

«Запобіжники» не спрацювали навіть відносно Нацбанку, коли змінилася влада в країні, що ж казати про державні банки, наголосила Марія Репко. «Зважаючи на те, як не спрацювали при зміні влади численні запобіжники, включені до законодавства із забезпечення незалежності НБУ та порядку зміни його керівного складу, очікувати іншого ефекту від держбанків важко», – зазначила експертка.

В стратегії уряд також пообіцяв «утриматися від збільшення частки держави в фінансовому секторі», включаючи створення нових державних банків або спільних з державою інституцій, які збільшать витрати держави. Йдеться про намагання «Укрпошти» стати державним квазібанком, який буде знаходитися поза регулюванням НБУ. Парламент готує відповідний законопроєкт до другого читання, але і Національний банк, і Міністерство фінансів виступають категорично проти цього проєкту.

Від банків вимагається зменшити NPL з 75% до 20%, мати рентабельність власного капіталу (ROE) у 10-30%, скоротити частку держкомпаній в кредитному портфелі, який диверсифікувати за галузями. «Банки державного сектору будуть розглядати кредитування лише прибуткових ДП на повністю комерційній основі, зважуючи на ризики», – очікується в стратегії. Докапіталізація держбанків не виключається, але її будуть проводити за допомогою «стандартних ринкових державних облігацій». На ринкові обміняють і ОВДП, які знаходяться в капіталах банків, вірогідно, в момент їх «погашення».

Уряд обіцяє повернути ринкові зарплати топменеджменту держбанків і не нав’язувати їм виконання збиткових соціальних функцій, які зможе надавати українцям будь-який банк за окрему винагороду.

Кожному з банків уряд поставив KPI на 2024 рік: показник ROE, CIR, COR, чистого прибутку та сплати дивідендів, частка NPL, частка ДП в чистому кредитному портфелі, частка ОВДП в активах. «Показники на 2024 рік не видаються недосяжними, хоча очевидно, що сьогодні занадто рано говорити про таку довгу перспективу. При ефективній роботі спостережних рад і менеджменту це можливо. Але навіть у такому випадку не виключено, що плани будуть коригуватися», – прогнозує Олександр Паращій.

«Велика приватизація»

Вже «до жовтня» IFC має нарешті отримати 20% нового капіталу Укргазбанку в обмін на позику. До листопада Рада має погодити вступ Ощадбанку до ФГВФО в січні 2021 року і скасувати повну державну гарантію за вкладами, після чого EBRD зможе отримати міноритарний пакет. Міноритарного інвестора Укрексімбанку шукатимуть ще п’ять років, а ПриватБанку його взагалі не шукатимуть.

Уряд доручив банкам переглянути поточні стратегії. «Попередня версія стратегії має бути уточнена і деталізована із врахуванням змін, які відбулися на ринку за останні два роки. Крім того, у міру наближення цільової дати приватизації постають питання, пов’язані із тим, що саме треба зробити, щоб банк став більш привабливим для потенційного покупця», – розповіли FinClub в ПриватБанку.

Підготовка до продажу мажоритарних пакетів акцій розпочнеться лише після завершення пандемії COVID-19. «Очікується, що участь МФО у капіталі Ощадбанку призведе до мажоритарної або повної приватизації банку до кінця 2025 року», – зазначено в стратегії. До цієї дати «держава має на меті вийти з капіталу ПриватБанку», який «докладає зусиль та робить особливий акцент на важливості повернення коштів колишніх власників». Потенційна приватизація Укрексімбанку буде обговорюватися «в довгостроковій перспективі», тобто після 2025-го. Терміни повної приватизації Укргазбанку в стратегії не зазначені, хоча заявлялося, що цей банк має бути проданий першим з них.

Невиконання попередньої стратегії та затвердження нової Павло Кухта радить сприймати як сигнал посилення опору змінам, а не як новий план дій, який неодмінно буде виконаний в зазначені строки. При цьому у кожного державного банку є своя специфіка. «ПриватБанк не включали так сильно в систему взаємодії державних банків з державними компаніями, з бюджетом, коли фактично вони непрямо слугують джерелом перекриття бюджетного дефіциту, закривають проблеми з державними компаніями. Приват значно менше цим «заражений». Тому й видається так, що його відпускають легко, Укргазбанк маленький, і його теж відпускають легко, а Ощадбанк та Укрексімбанк не дуже відпускають. Вони історично сильно включені в корумповану українську політику», – каже він.

Марія Репко закликає до приватизації усіх банків, включно з Укрексімбанком. «Проблема в тому, що це важко зробити», – визнає вона і пропонує не сподіватися також на «швидкий продаж ПриватБанку».

Один з топменеджерів Укрексімбанку неамбітність приватизаційних цілей пояснив FinClub тим, що держава поки що не знає, хто кредитуватиме стратегічні галузі економіки та оборонний сектор у випадку приватизації держбанку. «Поки в нас не завершилася вся приватизація, Укрексімбанк залишиться в державній власності, але кредитуватиме на ринкових умовах», – зазначив банкір. Нещодавно Укрексімбанк профінансував «Укравтодор» під 9,99% річних завдяки процентному свопу з Нацбанком під 6,5%. Банкір запевнив, що і МВФ, і ЄБРР підтримують ідею приватизації Укрексімбанку.

Мажоритарні пакети акцій банків мають продати «іноземним та місцевим стратегічним інвесторам, міжнародним фінансовим організаціям , а також за допомогою здійснення первинного розміщення акцій». В попередній стратегії IPO пропонували Ощадбанку, але в новій такої пропозиції вже немає.

«Держава хоче залучити стратегічного інвестора в Ощадбанк після входу в його капітал МФО. Проведення IPO в цьому процесі ніяк не допомагає. IPO має більше сенсу для Укрексімбанку, з контрольним пакетом якого, очевидно, держава не готова розлучатися», – каже Олександр Паращій. Марія Репко також пропонує продати державний пакет акцій Ощадбанку, аніж «проводити IPO для збільшення капіталу Ощаду, тобто додаткового підвищення частки банків із держкапіталом у секторі».

Питання ціни

Інвесторам будуть пропонуватися лише прибуткові установи: чистий прибуток ПриватБанку за 2024 рік очікується в межах 15,8-19,3 млрд грн, Ощадбанку – 3-3,7 млрд грн, Укрексімбанку – 1,8-2,2 млрд грн, Укргазбанку (який на цей момент вже має бути приватним) – 1,6-2 млрд грн.

Приватизація держбанків обіцяна за ринковими цінами, які очікуються нижчими за вже вкладені в банки кошти. За роки незалежності держава інвестувала у банки майже $12 млрд. Тому до стратегії включено дисклеймер, що «вихід з капіталу банків держава має на меті здійснити, навіть якщо це принесе лише часткове повернення вже внесених інвестицій».

Проте після 2007 року в Україну не зайшов жоден великий інвестор, а міжнародні банківські групи, які увійшли на український ринок в попередні роки, після двох наступних криз шукали можливість «втекти» з України. В таких умовах держава буде дуже довго шукати ризикових інвесторів для ПриватБанку чи Ощадбанку серед американських, європейських та азійських банків. «Продати держбанки можна в будь-який час, питання лише в ціні. Якщо держава хоче «відбити» вкладені в банки через докапіталізацію гроші, потрібно буде чекати ще не один рік», – прогнозує пан Паращій.

Схожої позиції дотримується і Марія Репко: «Наявність чи відсутність покупця – питання ціни та бажання продавця укласти угоду і підготувати банк до продажу. Але це не стосується Привату».

Павло Кухта каже, що прихід в Україну міжнародного інвестора можливий, якщо над цим працювати. «Якщо банки і продавати, то саме в руки стратегічного іноземного великого гравця, який здатен допомогти розбудувати банківську систему України, а не в руки місцевого олігарха, щоб був «новий ПриватБанк» – ще один кейс олігархічного банкінгу», – зазначає він.

Але для цього інвестору недостатньо прозорої приватизації банку – йому потрібна також правова держава. «Паралельно повинні проводитися реформи, які роблять країну достатньо цікавою, щоб зайшов стратег. Якщо ж не проводити жодних реформ чи їх відкачувати, то може, і не вдасться продати банки взагалі», – каже Павло Кухта.

В ПриватБанку давно обговорюється ідея розділення банку на дві установи: роздрібний технологічний банк мають продати інвестору, а установа з майже 200 млрд грн токсичних активів ексвласників має залишитися у держави і продовжувати судове протистояння з колишніми власниками в судах Великої Британії, США, Ізраїлю, України, Кіпру. «І в цьому випадку надходження від майбутнього поганого банку будуть йти не інвестору, а державі», – розповів FinClub топпосадовець ПриватБанку.

Оновлена стратегія розвитку держбанків