Чому держбанкам в Україні жити добре

Чому держбанкам в Україні жити добре

Інституційна слабкість. Ці два слова – не бюрократична абракадабра, а причина появи багатьох проблем в Україні, хоча частина з них все ж викликана корупцією, некомпетентністю і саботажем.


Всього за одну грудневу ніч в 2016 році ситуація на банківському ринку кардинально змінилася. Націоналізація ПриватБанку вмить зробила державу не просто найбільшим учасником фінансового ринку, а монополістом. Чотири найбільші держбанки – ПриватБанк, Ощадбанк, Укрексімбанк і Укргазбанк – сумарно зайняли понад 50% в багатьох сегментах. Те, що це спотворить конкуренцію на ринку, було зрозуміло з перших днів.

Тому щиросердне зізнання голови ПриватБанку Олександра Шлапака в лютому 2017-го в тому, що він фактично став ініціатором змови держбанків для зміни правил гри на ринку, було несподіваним за формою, але очікуваним по суті.

Не кожного дня голова банку ділиться «секретом» з громадськістю та повідомляє, що він з головами правлінь інших держбанків планує «домовитися і з питань процентної політики, і про можливе розділення ринку». У цей момент потрібне втручання компетентних органів, але власники банків – Мінфін і Кабмін – зробили вигляд, що нічого не сталося, як і НБУ, і правоохоронці. Єдиний держорган, який, до речі, має захищати конкуренцію – Антимонопольний комітет, заявив, що вивчає збільшення «кількості банків з державною часткою та зростання їхньої частки в окремих сегментах ринку банківських послуг».

Початок надихав, фінал цієї історії розчарував. Це розслідування виявилося порожнім за формою, суттю і наслідками. АМКУ зміг лише констатувати те, що частка держбанків за чистими активами в липні 2017 року становила 55,6%, а за депозитами населення – 62,3%. Ці показники вказані в опублікованих сьогодні комітетом рекомендаціях, наданих Мінфіну за підсумками майже річного розслідування АМКУ. Та й «розслідування», як виявилося, зовсім не було.

Антимонопольний комітет не повідомляє, чи вступали голови держбанків у змову, чи проводили вони заздалегідь анонсовані узгоджені дії з метою завдати шкоди конкуренції та своїм клієнтам, наприклад, шляхом синхронного урізання депозитних ставок. Навіть більше, АМКУ навіть не вказує, в яких саме сегментах фінансового ринку і в яких видах послуг у держави з'явилася монополія, і як ця монополія протягом 2017 року вплинула на ціни, конкуренцію, ситуацію на ринку. Документ АМКУ – в публічному доступі, кожен може не знайти цього в ньому.

Чим же тоді рік займалися чиновники-розслідувачі?

В Антимонопольному комітеті вивчали законодавство, щоб потім на десяти сторінках описати, яким чином відбувається призначення членів наглядових рад держбанків, і майже за рік з'ясувати, що, виявляється, одні й ті ж чиновники – представники держави входять до наглядових рад відразу кількох державних банків. А це означає, що «поєднання одними й тими ж особами посад в наглядових радах банків державного сектора може привести до узгодженої поведінки вказаних суб'єктів на ринку».

Читайте: «Приховані резерви»: що станеться з банківською системою у 2018 році

Поєднання дійсно існує. Фактчек займає хвилини. На сайті Ощадбанку та Укрексімбанку можна побачити, що голова їхніх наглядових рад той самий – Роман Греба, заступник голови той самий – Артем Шевальов, а серед шести членів повторюються четверо: Оксана Маркарова, Олег Паракуда, В'ячеслав Волошин, Тамара Смовженко. При цьому Артем Шевальов є головою наглядової ради Укргазбанку, а Оксана Маркарова його заступником. У наглядовій раді ПриватБанку вони є звичайними членами.

Ще по два члени наглядових рад Ощадбанку та Укрексімбанку і по п'ять членів наглядових рад Укргазбанку і ПриватБанку працюють тільки в своїх установах – без поєднань.

Найбільш сильний кадровий перетин спостерігається в Ощадбанку та Укрексімбанку, однак в рекомендаціях АМКУ жодного слова немає про те, що це нічому не загрожує, адже наглядові ради цих банків ...недієздатні. У них немає кворуму, оскільки парламент не призначає по п'ять своїх представників у кожен з них, а глава держави делегував до них тільки по три людини з п'яти. Тому наглядові ради на засідання не збираються, ніякі рішення не ухвалюють, а змови, навіть якби вони в них і вступали, мали б юридичну силу не більшу, ніж спроба розіграти один з держбанків у карти в підпільному казино.

Водночас про можливість «узгоджених дій» голів правлінь держбанків, саме тих людей, які ухвалюють операційні рішення і про які говорив Олександр Шлапак, у звіті АМКУ немає жодного слова. Напевно, тому що законодавство не передбачає опису регламенту подібних зустрічей, а отже, для чиновників АМКУ зустрічей просто «не було». Чи тому, що голови банків навіть теоретично не можуть займатися «сумісництвом», а значить, не можуть загрожувати конкуренції на ринку? І питання не в особистостях (новим головою ПриватБанку став Петро Крумханзл, в репутації якого складно сумніватися), а в підходах.

Таке аморфне «розслідування» просто не може стати ефективним інструментом протидії негативним наслідкам монополії держбанків і можливим узгодженим антиконкурентним діям банків. За фактом АМКУ, визнавши, що у держави «більше половини банківської системи», дав Мінфіну лише одну рекомендацію: «З метою недопущення спотворення конкуренції на ринку банківських послуг вжити заходів щодо забезпечення умов призначення голів та членів наглядових рад державного банку і банку з державною часткою , які унеможливлюють виконання ними узгодженої поведінки або вирішального впливу на ринок».

Навіть не «призначити», а «вжити заходів щодо забезпечення умов призначення» (!), тобто просто спробувати. Звичайно, на цю рекомендацію в Мінфіні вже давно готові прості відповіді.

По-перше, наглядові ради Ощадбанку та Укрексімбанку недієздатні не через Кабмін, а через парламент і Петра Порошенка, які не делегують своїх представників. І просте оновлення представників уряду нічого не змінить – вони однаково будуть паралізовані. По-друге, змінити членів наглядових рад усіх чотирьох держбанків, щоб там не було «поєднання», Кабмін в принципі може (щоб не було такого вже сильного «клонування», як у випадку Артема Шевальова і Оксани Маркарової), але навіщо це робити за старими правилами, коли парламент має ухвалити законопроект про обрання наглядових рад держбанків на конкурсних засадах, скажуть в Мінфіні.

Читайте: Гривні пророкують важке майбутнє

Хоча варто визнати, що не тільки подібна відповідь Мінфіну буде формальною. Сама рекомендація АМКУ є абсолютно формальною. Від того, що інтереси держави як акціонера в наглядових радах держбанків представлятимуть не 5 чоловік, а, скажімо, 14 (і зникне формальна проблема сумісництва), але делегованих все тим же Кабміном, то з точки зору можливості «узгодженої поведінки або вирішального впливу на ринок» не зміниться абсолютно нічого. Різні чиновники будуть приходити на засідання наглядової ради різних держбанків, але голосуватимуть – на вимогу Кабміну – за ідентичні рішення, які спотворюватимуть конкуренцію на ринку.

Адже вимоги усунути саме вплив акціонера на ухвалені в держбанках рішення в рекомендаціях АМКУ немає. Нічого не сказано і про необхідність передати держбанки під незалежне управління, немає там і порад з приватизації держбанків (що, до речі, сам Мінфін і обіцяє протягом п'яти років), немає тих класичних порад – розділити монополію і продати зайве, які зазвичай описуються в підручниках з регулювання надмірних концентрацій.

І поки Мінфін писатиме «відписку» до АМКУ, реальну позицію влади вже видно: сьогодні Кабмін відклав на рік конкурсний відбір незалежних членів наглядової ради ПриватБанку, показавши таким чином, що влада не готова до перегляду статус-кво корпоративного управління держбанків саме «просто зараз». Хоча вони обіцяють покращувати корпоративне управління «потім».

І в цій інституційній слабкості держбанкам досить комфортно. Як може бути інакше, коли навіть Антимонопольний комітет не є загрозою для банківської монополії держави?

Подписывайтесь на новости FinClub в TelegramViberTwitter и Facebook.