Спритність рук: топ-схеми шахрайства в банках

Спритність рук: топ-схеми шахрайства в банках

Проблема поширення шахрайства у фінансовому секторі існує в усьому світі. І Україна в цьому питанні не є винятком. Найбільша кількість таких випадків, згідно зі звітом Report to the Nations за 2018 рік, фіксується в банківському секторі, відзначає старший менеджер з управління ризиками шахрайства і корупції KPMG в Україні Олена Макаренко.

Одним з найгучніших скандалів останнього часу стало розслідування французькими правоохоронними органами щодо естонського підрозділу Danske Bank, яке, як передбачається, використовувалося для відмивання близько 7 млрд євро.

Безумовно, існує безліч схем, за яких шахрайство відносно банків здійснюється ззовні, але кількість кейсів, до яких залучені співробітники, набагато більше. Попередити шахрайство за участю співробітників банків на рівні технологічних засобів або регламентів на сьогодні практично неможливо. Основна проблема – менталітет працівників і керівників, які беруть участь в таких схемах. Крім того, часто шахрайство всередині банку залишається безкарним і шахраї «кочують» з банку в банк. Однією з причин такого стану справ є небажання банків робити такі кейси публічними, розкривати імена співробітників, викритих в схемах.

Найпоширеніші схеми

Найбільш поширеною схемою шахрайства, яка тягне серйозні збитки, залишається несумлінне кредитування. Хто ж є нашими потенційними фродстерами? Це кредитні менеджери і фахівці з оцінки заставного майна. Наприклад, клієнт банку надає фіктивні документи про вартість застави, в яких вартість такого об'єкта вдвічі вище за суму кредиту. Ця застава може або належати іншій особі, або знаходитися в зруйнованому стані. Працювати з оборотними активами в заставі фінустановам сьогодні досить складно: у випадку з неповерненнями вони швидко «розсмоктуються» або залишаються лише малоліквідні. Серед інших поширених видів підроблюваних даних – фінансова звітність компанії, дані за страхуванням.

Ще однією схемою, що часто зустрічається, є підробка рішення на отримання кредиту від імені компанії або підробка відповідного рішення ради засновників компанії про надання застави, тобто за фактом усвідомлене або неусвідомлене перевищення повноважень. Підробка дає можливість засновникам надалі визнати цей документ недійсним і не виплачувати кредит.

Проблема в тому, що навіть в тих випадках, коли передбачувані схеми шахрайства видаються простими, процес повернення коштів часто займає кілька років і пов'язаний зі значними труднощами. Адже особа, яка вчиняє велике шахрайство, також розробляє план того, як заблокувати ефективність дій відповідних служб банку.

Якщо говорити про кредити пов'язаним особам, то найчастіше використовується схема, за якої власники або керівники банку виводять гроші через кредитування афілійованих компаній. Нормативні документи НБУ передбачають обмеження за кредитами пов'язаним особам на рівні не більше ніж 25% від капіталу банку. Крім того, такі кредити банки зобов'язані окремо вказувати в звітності.

Водночас один бенефіціар може створювати необмежену кількість компаній в тому числі й через підставних осіб, які часто досить складно пов'язати між собою, а значить, і довести афілійованість. Сюди ж слід віднести і створення компаній в офшорах, що не дозволяє розкривати інформацію про кінцевого бенефіціара.

Практика протидії шахрайству. Що з цим не так?

У європейських банках рівень шахрайства за участю співробітників значно нижчий. Це пов'язано з тим, що зіпсувавши репутацію одного разу, такий фахівець вже навряд чи зможе коли-небудь влаштуватися на роботу в банківській сфері. Банки частіше зацікавлені розкривати таку інформацію. В Україні таких випадків значно менше.

Для ефективної протидії схемам банкам необхідно вибудовувати три рівні захисту. Перший рівень – робота з фахівцями фронт-офісу, які беруть участь в безпосередньому прийнятті заявки та видачі кредиту. Саме вони найчастіше найбільш чутливі до впливу шахраїв або самі ними є. Другий – підрозділи з управління ризиками та бек-офісні підрозділи, які здійснюють перевірку позичальника та оцінку заставних активів. Третій – проведення внутрішнього аудиту. Періодичність такого аудиту повинен визначати комітет з управління ризиками конкретного банку в залежності від рівня кредитних ризиків у портфелі банку.

Для попередження шахрайства важливо працювати зі співробітниками на кожній лінії захисту.

Під час особистого спілкування на нарадах і корпоративних зустрічах топ-менеджмент, акціонери повинні пояснювати співробітникам принципи роботи компанії та позицію компанії щодо корупції та шахрайства. Інформація про виявлені факти шахрайства та понесені такими працівниками покарання має бути публічною як мінімум всередині самого банку. Важливо демонструвати нетолерантність до шахрайства.

Неповернені кредити фізосіб як вид шахрайства

На мою думку, будь-який неповернений кредит є шахрайством. Воно може бути усвідомленим, коли клієнт банку знає, що діє неправомірно по відношенню до свого банку. Або несвідоме, як наприклад, це сталося з численними проблемними доларовими кредитами, які були взяті під більш низький відсоток, але позичальники не врахували ризиків курсових коливань і тепер відмовляються погашати заборгованість, вимагаючи погасити свої зобов'язання за рахунок інших.

Прийнято вважати, що інформування про ризики – це відповідальність банку. Однак це не так. Банк зобов'язаний проінформувати клієнта про умови надання кредиту (має бути озвучена реальна процентна ставка, що включає усі додаткові комісії) і правильно оцінити його платоспроможність. Оцінювати взяті на себе зобов'язання і ризики – обов'язок позичальника. Щоб не потрапити до кредитної «пастки», клієнтам необхідно заздалегідь проаналізувати тенденції на ринку в тому числі за рівнем ставок, волатильності валюти. Якщо щось незрозуміло, важливо поставити додаткові питання співробітнику банку. Адже небажання усвідомлювати свою «фінансову некомпетентність» теж можна вважати шахрайством.

Подписывайтесь на новости FinClub в TelegramViberTwitter и Facebook.