Верховний суд вважає, що клієнт лізингової компанії під час розірвання з нею договору повинен отримати назад будь-які заплачені ним гроші. Про це йдеться в постанові № 6-1551цс16 від 19 жовтня: Верховний суд скасував рішення судів нижчих інстанцій, які прийняті на користь ТОВ «Лізингова компанія "Еталон"», і відправив справу на повторний розгляд.

Суть конфлікту проста. 24 лютого 2015 року клієнт уклав договір фінансового лізингу з ТОВ «ЛК "Еталон"». Лізингова компанія зобов'язалася придбати і передати в користування клієнту трактор «Чері 244» вартістю 150 тис. грн. «Того ж дня позивач здійснив оплату за послуги у розмірі 15 тис. грн. Наступного дня після підписання договору він дізнався, що запропонована модель та комплектація трактору його не влаштовує за технічними характеристиками і витратою палива, крім того, з веб-сайтів продавців позивач дізнався про суттєве збільшення вартості предмета лізингу», – йдеться в рішенні суду. Вже 27 лютого він написав заяву в «Еталон» про розірвання договору, в якому просив повернути 15 тис. грн. «У листі від 27 березня ТОВ «ЛК "Еталон"» визнало факт розірвання договору, але відмовилося повертати кошти, посилаючись на пункт 12.11», – йдеться у рішенні. 15 тис. грн класифікувалися в договорі як комісія за організацію (10% від вартості предмета лізингу). Ще 75 тис. грн – авансовий платіж.

Згідно з цим пунктом, у разі розірвання договору клієнтом до підписання акту прийому-передачі трактора «лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання – 20% від сплаченої суми авансового платежу». Тому комісію за підписання договору не повернуто. Позивач вважав, що «умови пункту 12.11 є несправедливими згідно з п. 4 ч. 3 ст. 18 закону «Про захист прав споживачів», і попросив суд визнати пункт договору недійсним та стягнути з лізингової компанії 15 тис. грн».

30 червня 2015 року Луцький міськрайонний суд Волинської області відмовив у задоволенні позовних вимог. Апеляційний суд Волинської області 6 серпня залишив це рішення без змін. Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ 4 вересня відмовив у касаційному розгляді. Тому позивач звернувся дл Верховного суду.

Наперекір практиці

Учасники ринку вважають, що суди першої та апеляційної інстанцій ухваалили правомірне рішення. «Клієнт відмовився від договору лізингу після внесення комісії за оформлення договору, і лізингодавець відмовився її повернути, посилаючись на пункт договору», – говорить директор Porsche Finance Group Ukraine Андреас Целлер. Проте розмір комісії – 10% від суми предмета застави – є нетиповим. «У більшості лізингових компаній такі адміністративні платежі коливаються в межах 1-3%», – уточнила директор Української асоціації лізингодавців Марина Масіч. Компанія «Еталон» не входить до асоціацій ринку.

При цьому чимало формулювань суду, на їхню думку, суперечать законодавству. «ВСУ продовжує наполягати на необхідності нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу з фізособами», – кажуть у Porsche Finance Group Ukraine. Суд сприймає договір фінансового лізингу як середнє між договорами купівлі-продажу та оренди. «І на підставі цього суди прийняли багато резонансних рішень, наприклад, що під час розірвання договорів фінансового лізингу не можна стягнути з клієнта заборгованість за лізинговими платежами в частині оплати за предмет лізингу», – пояснює начальник юридичного відділу компанії «ОТП Лізинг» Андрій Локшин. На думку ВСУ, стягнути з клієнта можна лише винагороду лізинговій компанії: при розірванні договору право власності на предмет лізингу до клієнта не переходить, тому отримати з боржника заборгованість лізингові компанії не мають права. «З цією позицією судів ми не згодні, оскільки вважаємо, що фінансовий лізинг – це окремий вид договірних зобов'язань, і до нього, в частині викупу предмета лізингу, не можуть застосовуватися положення про купівлю-продаж», – говорить Андрій Локшин.

Ще в 2015 році позиція суддів була протилежною і ґрунтувалася на ст. 6 закону «Про фінансовий лізинг», де єдиною вимогою зазначена письмова форма договору. «Зараз суд аргументує свою позицію, посилаючись на ст. 799 ЦК, в якій йдеться про нотаріальне посвідчення договорів оренди транспортних засобів. Норми спеціального закону до уваги не беруться», – зазначає Андреас Целлер. Щоб убезпечити себе від подібних ризиків, лізингові компанії тепер дедалі частіше нотаріально завіряють договори.

Ще один аргумент ВСУ, з яким не згодні лізингові компанії, – це вимога наявності ліцензії. «Законодавство передбачає необхідність отримання ліцензії лише фінансовими установами, які залучають кошти споживачів для подальшого фінансування. А лізингові компанії набувають майно з метою його передачі в лізинг за рахунок власних коштів, не залучаючи гроші клієнтів», – пояснює Андреас Целлер.

Розпорядження Нацкомфінпослуг № 21/2004, яке регулює роботу лізингових компаній, не містить вимоги наявності ліцензії. Це питання до кінця не врегульоване. У ст. 1 закону «Про фінансові послуги і держрегулювання ринків фінансових послуг» лізингові компанії належать до фінансових установ, а фінансові установи повинні бути внесені до реєстру. При цьому регулятор вносить лізингові компанії до «Реєстру осіб, які не є банками, але мають право надавати окремі фінансові послуги», до того ж видача ліцензій лізинговим компаніям на надання послуг фінансового лізингу Нацкомфінпослуг не передбачена.

Протоптаною дорогою

Жовтневе рішення ВСУ – не перше рішення, яке суперечить практиці роботи лізингових компаній. 16 грудня 2015 року суд виніс постанову у справі № 6-766цс15, і в ній були зібрані докази, на які 19 жовтня ВСУ знову послався: договір фінансового лізингу за участю фізичної особи підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню; до договорів фінансового лізингу застосовуються положення закону «Про захист прав споживачів», що регулюють споживче кредитування; надання послуг фінансового лізингу з авансовим платежем вимагає попереднього отримання відповідної ліцензії. «Ми написали запит до Нацкомфінпослуг з проханням дати офіційне роз'яснення, що отримання авансових платежів не підлягає ліцензуванню», – каже Марина Масіч.

Після грудневої постанови лізингові компанії зіткнулися зі зростанням кількості позовів. «Причому як клієнтів, ошуканих шахраями, так і недобросовісних лізингоотримувачів, які кілька років користувалися майном, а потім, спокусившись можливістю отримати усі свої платежі назад і позбутися старої техніки, йдуть до судів за подібною схемою. Лізингові компанії зазнають величезних збитків, повертаючи абсолютно усі платежі, та ще й проіндексовані за поточним курсом, якщо в договорі була валютна прив'язка, отримуючи назад стару техніку», – розповідає Марина Масіч. Щоб припинити таку практику, Асоціація лізингодавців готує запит на Пленум ВСУ для пленарного роз'яснення. «За пропозиціями лізингових компаній були підготовлені зміни до законодавства для нівелювання усіх цих ризиків і видалення нечіткостей. Можливо, незабаром вони будуть прийняті, і тоді ці питання будуть остаточно закриті», – очікує Андрій Локшин.