– Ваше рішення піти з МЕРТ було автоматично викликано відставкою міністра економіки Абромавічуса чи ви давно знали, що ваша місія в міністерстві добігає кінця, і останні політичні події лише прискорили цей процес?

– Ні. Ми прийшли командою і командою працювали. І ті факти, про які говорив міністр, ми теж відчуваємо у своїй роботі. Ми так само бачимо, що подальше успішне проведення реформ залежить від зміни правил гри.

– А коли ви стали заступником міністра, чи обговорювалося питання про те, що до міністерства люди приходять командою, і якщо щось трапиться, то піде теж уся команда?

– Ні, не обговорювалося. Я приходив працювати не просто на абстрактне місце, на будь-яке крісло, на яке вдалося сісти. Я розумів, що працюватиму  у Абромавічуса, знав його морально-етичні цінності та поділяв їх, знав, що можу з ним успішно співпрацювати. Ми обговорювали і незалежність формування команди, і відсутність тиску під час призначення, і коли це перестає діяти з об'єктивних причин, які не залежать від нашого контролю, працювати стає досить важко.

– Це правда, що Абромавічус повідомив заступникам про відставку тільки 3-го вранці?

– Так, я про це дізнався незадовго до прес-конференції.

– Міністр на прес-конференції говорив про тиск ззовні, а в своїй роботі ви стикалися з тиском окремих політичних сил, депутатів, чиновників?

– Ми всі стикаємося з тиском. Я навіть більше скажу: я розумів, що йду працювати не в дитячий садок і не в якісь ідеальні абстрактні умови розвинутої демократії та абсолютно цивілізованих відносин. Питання – в масштабі тиску. Ти можеш відмовляти досить часто, але коли доводиться це робити кожного дня, ти витрачаєш на це значну частину часу, і це стає все більш стійким і впертим, ти починаєш розуміти, що набагато більше часу доводиться гаяти на бій з самою системою, ніж на роботу. Якщо це так, то просто немає сенсу залишатися в кріслі, це нічого не дає для головної мети, з якою прийшов змінювати країну, – для реформ.

– А які питання піднімали «ходаки»: призначення, держзакупівлі?

– Все дуже просто і банально: це стосується будь-яких питань, де є гроші, де є можливість контролювати або використовувати потоки. Що більше грошове питання, то більший до нього інтерес з боку «темних сил», з якими я й прийшов сюди боротися.

– А ви можете назвати конкретні імена?

– Я не політик і не хотів би вказувати пальцем. Якби я був політиком, мені було б набагато легше, я міг би сказати, що винен умовний «Іванов, Петров, Сидоров». В даному випадку йдеться не про конкретну людину – «я хотів би піти, оскільки мені хтось заважає». Це дійсно несерйозний привід. Мова про те, що це стає системою. Ця система хвора. Вона не була здоровою на момент формування Кабміну, але хоча б дозволяла працювати, багато чого домагатися. Зараз є відчуття, що гайки закручуються, і кількість «Іванових, Петрових, Сидорових» таі їхня наполегливість і безцеремонність переходять розумну межу. Справа не в тому, що я йду, оскільки мене хтось образив, плюнув у душу. Я йду, тому що якщо я буду витрачати 99% свого часу на боротьбу з системою, нехай навіть успішну боротьбу, то який в цьому сенс. Можу чесно сказати, що я не брав участі в жодному призначення і жодному конкурсі, де б через нас продавили якесь рішення або документ. Але якщо ти витрачаєш більшу частину часу на опір, то виникає питання: «А коли ж працювати?» Я ж прийшов не для абстрактної боротьби, для «сізіфової праці», а для виконання конкретних управлінських функцій і проведення реформ. Якщо завдань, поставлених переді мною міністром, не можна досягти, тоді треба чесно визнати, що має прийти інша людина – більш талановита, яка зможе працювати в цих умовах, або треба міняти самі умови. Ось така ситуація.

Читайте: Айварас Абромавичус подал в отставку

– Коли ви стикалися з людьми, які заважали, просили, це найчастіше були представники депутатів, держкомпаній, бізнесу або невідомі посередники?

– Були всі названі вами групи осіб. Нещодавно трапився абсолютно комічний випадок, коли зателефонував чоловік і представився, що дзвонить з самого верху від великого керівника. На що я йому сказав: «Вибачте, ви мені телефонуєте, і я навіть не знаю вашого номера, ви мені називаєтесь Івановим Іваном Івановичем, а дайте хоча б ваш номер, щоб я попросив з приймальні з'єднати». І він просто кинув трубку! Це все залишає відчуття, що система йде в рознос. Нахабство вже починає перевищувати певні межі, коли з цим ще можна боротися, витрачаючи розумну частину часу і зусиль. Мова не про те, що це особисте рішення, що на мене особисто тиснуть, що я ніжна натура і не можу з цим справлятися, тому йду. Це не так, я морально стійка людина, і якби справа стосувалася лише особисто мене, я міг би продовжувати борсатися ще трохи довше. Але це ж відчуває команда, люди, яких ми хочемо максимально загнати в рамки, і вони теж намагаються весь час зрозуміти: а можна чи не можна. Вони ж бо жили 20 років по-іншому. А останній рік було не можна. Ми дуже жорстко боролися з будь-якими проявами корупції або навіть з недбалим ставленням до роботи, з неклієнтоорієнтованим ставленням до бізнесу, але ж Мінекономіки працює на економіку України, щоб вона могла розвиватися. І якщо люди бачать, що керівник борсається, видирається, і ще незрозуміло, хто кого, то виникає відчуття, що, може, вже всім можна. Це вкрай сумно, і хочеться показати, що ні, не можна, що поки я тут, жодна людина не має права ані подумати, ані заїкнутися про корупцію. До останнього дня тут я буду максимально жорстко з цим боротися.

– Ви представляли в Раді ряд законопроектів МЕРТ. Депутати кажуть, що в парламенті є правило: «ми голосуємо за ваш законопроект, але отримуємо щось натомість». Особисто до вас з такими проханнями депутати зверталися?

– До мене особисто, на щастя, таких прохань не було. Брехати не буду.

Читайте: Максим Нефьодов увольняется из МЭРТ

– Ви заявляли, що хочете «довести до кінця» зміни, що проводяться в міністерстві. Що конкретно і в які терміни ви хочете зробити?

– Я людина відповідальна. А багато людей розуміють заяву про відставку так: «згорів сарай – гори і хата», припускаючи, що я з наступного дня перестану ходити на роботу, відповідати на дзвінки, працювати з документами. Ні. Я наступного дня після заяви о дев’ятій ранку проводив бізнес-захід для потенційних замовників ProZorro. І кілька людей перед його початком написали мені: «Захід відбудеться чи все уже закрито?» Це не так! Ми витратили рік життя на те, щоб багато зробити, і безумовно, я сподіваюся, що в уряді і далі працюватимуть професійні технократи, які будуть талановитішими і результативнішими, ніж я. І мені хотілося б думати, що всі наші починання будуть доведені до логічного кінця. Оскільки це вкрай важливі речі, які відчує бізнес і навіть кожен громадянин. І я готовий максимально цивілізовано і продуктивно закінчити роботу, передати всі документи. Але я б не хотів припиняти працювати на благо країни. Просто якщо робота не продуктивна з цієї візиткою, отже, намагатимусь щось робити в іншому місці: буду волонтером, експертом, радником – там, де зможу робити щось корисне.

– Одне з побоювань, яке виникло в зв'язку з останніми подіями: а чи не призведе все до того, що реформа держзакупівель після 1 квітня припиниться?

– Безумовно, і в мене є такі побоювання. Реформа держзакупівель – складний великий проект. И 1 квітня він тільки починається, а не закінчується. До того ж ProZorro – це лише один з 14 елементів реформи. І ці елементи працюють в комплексі. Адже наше завдання – не переганяти корупцію з кутка в куток і просити медальку, а вона полягає в тому, щоб уся система в комплексі перекривала всі ризики і знижувала бар'єри доступу для бізнесу. Тому побоювання є, але я докладу усіх зусиль для того, щоб реформа рухалася і далі, просто в іншій іпостасі, в якій я зможу бути продуктивнішим.

Читайте: Альгирдас Шемета: «Прокуратура очень сложно идет на контакт»

– А ви думали над конкретними варіантами своєї подальшої кар'єри?

– У мене немає подальших планів, події розвиваються досить сумбурно, це ж не заготовлений план. Тому дивитимусь на те, як розвиваються події, яка команда людей сюди прийде, яким чином можна буде з ними співпрацювати.

– Повернення в інвестиційний бізнес розглядаєте як імовірний варіант?

– Безумовно, розглядаю. Якщо виявиться, що я не зможу працювати в іншій іпостасі, отже, мені варто стати волонтером: працюватиму, а у вільний час допомагатиму порадами, грошима робити реформи. Але поки це все ворожіння на кавовій гущі.

– Скептики реформи обурюються тим, що МЕРТ привласнює успіхи ProZorro, адже ця система спочатку створювалася волонтерами безкоштовно. Що б ви сказали їм у відповідь – яка роль МЕРТ в просуванні електронних держзакупівель?

– Так, цей проект починався як волонтерський. Реформа зародилася в надрах волонтерів, саме тому вона носить дух свободи, радикальних змін для держорганів. Один з її творців навіть очолив департамент держзакупівель МЕРТ і успішно в ньому працює. Але тільки держава може забезпечити обов'язковість її впровадження, встановлювати правила, карати порушників, поширювати цей проект в регіонах. Дані про державні закупівлі належать народу України, не може ProZorro функціонувати як приватна система, ми не хочемо другої Тендерної палати. Але ми й не можемо перебільшувати свою роль і говорити: «Ми створили цю систему». Це не так. Я виключно менеджер, який використовує всі наявні ресурси, щоб забезпечити найкращий результат реформи. Кращий результат дає максимально ефективну співпрацю реформаторських сил у всіх органах влади і використання громадської ініціативи та максимальної опори на активістів, які з Майдану хочуть змінювати країну. Я волонтер, якому пощастило потрапити на цю посаду.

Читайте: Команда госзакупок ProZorro остается в МЭРТ

– Наскільки ви досягли KPI, які ви собі встановили, коли прийшли до МЕРТ?

– Це питання можна розглядати з різних боків. Чи виконали ми KPI, які хотіли досягти до кінця реформ? Звичайно, не виконали. Наприклад, в реформі держзакупівель є такий показник, як середня кількість учасників на тендер. Це синкретичний показник, який враховує дуже багато: і довіру бізнесу, і його активність та готовність брати участь, і легкість системи для замовника. Коли я прийшов, він був трохи більше двох. У ProZorro зараз він 2,8. У наших планах на найближчі два роки – досягти показника 3,5. Зараз він росте кожного місяця, але ми розуміємо, що після 1 квітня він точно просяде, а потім знову почне зростати. Буде якийсь провал, коли масово по країні почнуться електронні торги і, особливо в регіонах, бізнес ще не встигне активізуватися і буде мало учасників. Адже бізнес не вірить державі, не хоче брати участі у держзакупівлях, а наше завдання – всіма силами і методами залучити його на аукціони. Ми зараз на півдорозі, але ще багато треба зробити. А якщо розглядати це все з точки зору KPI в процесі – чого ми прагнули досягти до цієї дати, то в держзакупівлях ми досягли цих KPI майже на 100%.

– Чи може середній показник учасників торгів впасти нижче двох?

– Може. Це синкретичний показник, який включає не тільки надпорогові закупівлі, де має бути щонайменше два учасники, інакше тендер не відбудеться. У допорогових закупівлях, навіть якщо прийшов один учасник, замовник має право у нього купити. Менше двох учасників може бути в процедурі переговорної позиції, частку якої ми хочемо зменшувати. І якщо зростатиме частка переговорної процедури – отже, і наш показник падатиме. Але ми розраховуємо, що нижче двох він не впаде.

– А скільки учасників сфери державних закупівель з 1 квітня перейдуть на ProZorro?

– У штуках їх менше 600, але в грошах на них припадає приблизно 50% всіх надпорогових закупівель. Дані про держзакупівлі, що збираються поза системою ProZorro, сильно поступаються за якістю, і ми навіть не можемо сказати точно, скільки в країні тендерних комітетів. Ми оцінюємо, що їх близько 25 тис.

– Бюрократичний апарат Кабміну працює повільно, і часто рішення про призначення не затверджуються місяцями, до того ж може затягуватися питання звільнення. Ви думали над тим, що буде, якщо він довго не розглядатиме вашу заяву?

– Я дуже сподіваюся, що це не рабство, і заяви міністра та заступників усе-таки будуть розглянуті у найближчий перспективі. Тому що перебувати в підвішеному стані – це черговий сигнал непрацездатності системи. Ми чи то робимо реформи, чи то не робимо, чи йдемо, чи приходимо. Це точно не той стан, в якому я хочу перебувати, тому що моє завдання – працювати, а не роздавати інтерв'ю, піаритися, радіти, що минув місяць, і, слава Богу, мене не зняли. Моє завдання – робити реформи. Зможу робити їх тут – чудово, буду радий продовжувати працювати. Якщо не зможу, тоді краще відпустіть мене скоріше, я робитиму щось корисне в іншому місці.