Першу частину інтерв’ю можна прочитати тут.

– У першій двадцятці банків лише дев'яти установам залишилося виконати трирічний план докапіталізації. Скільки грошей їхнім власникам ще необхідно влити в банки?

– Докапіталізація передбачає не тільки вливання в капітал. Перше – банкам необхідно було доформувати резерви за дефолтними позичальниками, Кримом і сходом, поганими заставами частини портфеля. Друге – поліпшити фінансовий стан самого банку: зараз нові кредити майже не видаються, операційна маржа (прибуток до резервів та податків) близька до нуля або від'ємних показників. Що банки могли зробити? Найпростіше – внести капітал. Ще можна реструктуризувати заборгованість позичальників і попросити їх довнести ліквідні застави.

У першої двадцятки проміжний дедлайн був у квітні-травні. До цієї дати вони виконали роботу на 99 млрд грн. З них 72 млрд грн – це були гроші, внесені в капітал: або як свіжі внески, або, в більшості випадків, як конвертацію існуючих субборгів і материнських кредитних ліній. А 27 млрд грн – це робота із заставами і поліпшення фінансового стану банку. Коли банки конвертували зобов'язання в капітал, у них зменшувалися відсоткові витрати, адже за зобов'язаннями треба платити, а за капіталом – ні. Тому під час аналізу річних аудійованих звітів банків ми побачили, що у деяких підсумковий фінрезультат виявився кращим, ніж ми прогнозували. За рік вони почистили портфель, активізувалися в роботі з проблемною заборгованістю, у деяких банків були повернення раніше знецінених кредитів, комусь вдалося продати заставне майно в Криму або на сході. І цей грошовий потік від реалізації заставного майна перекрив частину потреби в додатковому капіталі.

– Коли у них наступний дедлайн?

– 1 вересня – для першої десятки, 1 жовтня – для другої. Весь процес завершиться 1 січня 2019 року. За цей трирічний період вони повинні вийти на 10% капіталу і твердо стояти на ногах.

– Ви можете сказати, на яку суму їм залишилося докапіталізуватися?

– Відповісти на це питання майже неможливо, оскільки баланси банків за рік значно змінилися. І щоб назвати чітку цифру, потрібно зупинитися і за тією ж методикою порахувати і сказати: «Було стільки, а стало стільки». Змінюється структура активів, пасивів, банки знаходять нові джерела доходів, намагаються виживати і навіть виконувати графік з випередженням.

– Зараз завершується стрес-тест другої двадцятки. Чи є попередні результати?

– Друга двадцятка ще в процесі. У червні ми проводимо координаційний комітет НБУ, в якому беруть участь МВФ і Всесвітній банк. На ньому ми розглядаємо попередні результати, обговорюємо допущення, оскільки стрес-тест – це все-таки модель. Затверджувати результати на правлінні ми будемо в липні, тому поки усе ще в роботі. Цифри стрес-тестів постійно змінюються, оскільки багато що залежить від того, наскільки банк співпрацює, наскільки розкриває пов'язаних осіб, показує компанії, які входять до однієї групи. Це істотно впливає на фінансовий стан і, відповідно, на клас позичальника і майбутні резерви. Банки поводять себе обережно. Вони видають інформацію у міру потреби. Залежно від отриманих попередніх результатів вони дивляться, що їм робити далі.

– Якість активів другої двадцятки краще або гірше, ніж у першій?

– Щодо двох банків з другої двадцятки, то на координаційному комітеті ми вже розглянули, що вони не потребують докапіталізації. А в першій двадцятці, нагадаю, чотири банки не потребували докапіталізації. Але ті, хто потребує докапіталізації, мають порівнювану якість активів.

– Громадськість досить погано розуміє, що таке стрес-тест, а головне, які параметри він використовує. Кажуть навіть, що у ваших моделях застосовувався курс 30 грн/$?

– Ми стрес-тестуємо позичальників: беремо їхню фінансову звітність і накладаємо на неї прогнозні макропоказники. Ми не будуємо їм бізнес-плани, що вони можуть зробити або продати. Що ми закладаємо? Прогноз ВВП, прогноз споживчої та промислової інфляції, прогноз процентних ставок, рівень заробітної плати, як один з індикаторів.

– А курс не закладається?

– Є прогнози щодо курсу, але цифр «30» там не було. Макроекономічний прогноз на ці чотири роки «позитивний». Ми ж постійно говоримо, що очікуємо на зростання ВВП і зниження інфляції. Ось це все й закладено до стрес-тесту. З погляду позичальника – прогноз позитивний.

 

– У жодній з моделей стрес-тесту немає рецесії?

– Ні. Більш того, у нас за статистикою є позичальники, які покращують фінансовий стан. Тому що бізнес опустився на дно за ці два роки. І поліпшення прогнозу підвищує його фінансову платоспроможність. У дефолт йтимуть тільки позичальники з відверто порожніми балансами або дуже колосальними збитками і великим кредитним навантаженням. У нас прогноз хоч і позитивний, але помірний. Ми весь час говоримо, що ситуація трохи стабілізувалася, але тепер потрібно почати кредитувати, щоб дати імпульс економіці.

– Минулого вівторка Рада ухвалила закон про фінансову реструктуризацію. Він дозволяє бізнесу і банкам отримати податкові пільги в разі реструктуризації кредитів. Чи проводилися в НБУ розрахунки, яку конкретно податкову вигоду це їм дасть?

– Ми такі розрахунки не проводили, оскільки для цього необхідно мати чіткий план реструктуризації за кожним клієнтом. У банків, я сподіваюся, якісь плани є, але ми поки з ними не працювали. У будь-якому випадку це буде позитивно і для банків, і для клієнтів. Закон дозволяє цивілізовано реструктуризуватися і використовувати податкові пільги.

– Операцією року стала купівля Укрсоцбанку материнською групою Альфа-банку. НБУ вже оголошував, що не має претензій до угоди, але дозвіл досі не видано, чому?

– У нас дійсно немає претензій до самої угоди, тому що Альфа-банк – досить сильний гравець на нашому ринку. Укрсоцбанк – велика структура трохи іншої спрямованості. У нас є впевненість в акціонерах, і ми вважаємо, що можна отримати дуже сильний синергетичний ефект. Альфа славилася і хорошим колекшном, і високою якістю обслуговування. З цього погляду ми розуміємо, що стандарти обслуговування на ринку ростимуть, а отже, конкуренція стимулюватиме й інших гравців. Тому угода нам дуже подобається, і ми працюємо з пакетом документом, але схвалення видається кількома етапами. Перше – ми повинні зрозуміти, як виглядатиме майбутня структура власності та структура органів управління. Поки ми не зрозуміємо, як банк управлятиметься, поки ми не отримаємо документів від потенційного інвестора про те, як він це бачить і як будуватиметься структура власності, ми нічого не дамо. Другий пункт – бізнес-модель. Два великих банки завтра не стануть одним банком, вони якийсь час існуватимуть як дві різні установи, але ми хочемо розуміти, яку стратегію власник бачить, як він з ними працюватиме, як це відіб'ється на фінансових показниках. Ми хочемо видати, але ми хочемо розуміти, що ми робимо.

– Крайній термін, за нашими даними, – кінець літа. Це так?

– Так, але мені б хотілося це раніше закінчити. У нас нормальна комунікація.

– Від початку року чотири банки стали кваліфікованими інвесторами, але їх не зацікавив жоден з 12 банків, примусово виведених з ринку за цей період. Виходить, що ефективність нового інструменту нульова?

– Це не ефективність інструменту нульова, це якість активів така. Банки шукають точки зростання. Якщо в банку, який потрапив до Фонду, є живі активи, банк-інвестор може їх купити і отримати неорганічне зростання. Але коли вони бачать, що там усе це «проблема», то й не купують. Але живі активи усе ж трапляються. У Фідобанку понад 2 млрд грн іпотечних кредитів. Це нормальний актив, особливо якщо Верховна Рада ухвалить закон і полегшить роботу з такими кредитами. Якщо ФГВФО продаватиме активи частинами, на такий портфель може знайтися покупець. «Юнісон» мав вибудувану систему інкасації з автомобілями та сховищами.

– З цих чотирьох установ дві – Альфа-банк і Укрсоцбанк – займаються своєю угодою, і можна припустити, що НБУ не рекомендує їм купувати інші нові активи?

– Диявол криється в деталях. До Фонду пішло багато банків, іноді позичальники перетинаються – у них є кредити і в діючому банку, і в неплатоспроможному. І якщо діючий банк хоче сконцентрувати кредити цього клієнта і його застави в себе, це може посилити його позицію і полегшити реструктуризацію кредиту. Це можуть бути різні форми й різні види активів. До того ж багато банків, які розвиваються, купують у Фонду основні кошти.

– Як тільки минулого року з ринку пішов Дельта Банк, учасники ринку говорили, що ПриватБанк хоче купити частину роздрібного портфеля Дельти, але нібито НБУ йому заборонив.

– Щоб банк міг щось купити у Фонду, він повинен мати, по-перше, свою ліквідність, і, по-друге, ми повинні розуміти капітал. У ПриватБанку є рефінансування від НБУ – і старе, й нове. Які можуть бути нові купівлі? І це наш підхід не лише до ПриватБанку, ми дивимося так на усі банки: як ти хочеш щось купувати, якщо у тебе є рефінансування?

– Наявність рефінансування є формальною забороною?

– Ні. Формальних заборон немає. Ми дивимося на кейс. Як я казала, якщо банк знайшов кредитний кейс, який посилить його позицію, то це дуже добре. Навіть на зустрічах з банкірами ми показали їм, які у нас є застави в розрізі позичальників, і сказали, що якщо вони у вас є також, то приходьте до нас, будемо разом реструктуризувати. Адже до ФГВФО він піде з молотка, і ви втратите застави, або ж не зможете посилити свою позицію. Ми дивимося на суть.

– Наприкінці 2015 року НБУ анонсував кластерний нагляд. Потім про нього перестали говорити, і банкіри зітхнули полегшено: «НБУ відмовився від нього». Ви готуєте щось натомість?

– Ні. Ми не відмовилися. Це внутрішня кваліфікація. Приміром, кластер «сплячі», той же УБРР до нього входить. Кластеризація була нашою першою спробою визначити бізнес-моделі банків – хто чим займається, який вид діяльності основний. Економісти стверджують, що універсальних банків не буває, оскільки перелік банківських послуг величезний і кожен банк щось і не робить. Є «нішеві» банки, які працюють тільки на міжбанку або з цінними паперами. У їхній бізнес-моделі немає зобов'язань, але ризики усе ж присутні. Є «кептивні» банки, «схемні». Був такий кластер, але ви ж бачите, скільки банків ми вже вивели з ринку за фінмоном. Ми використовували risk based approach: перевіряли не весь ринок, а окремих гравців, в яких побачили ризики. І майже кожен банк, в який ми так заходили, вже у ФГВФО.

– Скільки банків залишилося в «схемному» кластері?

– Ви ж розумієте, що я не можу назвати цифру. Але схемний кластер все ще існує.

– Виходить, що ви для себе формулюєте гіпотезу, що певний банк може бути схемним, а потім виходите на перевірку і підтверджуєте або спростовуєте гіпотезу?

– Так, це наша гіпотеза. І потім ми перевіркою онсайд або камеральною намагаємося її перевірити. Спочатку ми ділили банки на кластери на основі аналізу їхньої звітності, а потім почали перевіряти. І в підсумку деякі банки з числа «схемних» пішли не з ринку, а лише перейшли до іншого кластера. Гіпотеза не підтвердилася. І таке трапляється.

– Скільки з початку кризи вдалося врятувати банків – зняти з них статус «проблемний»?

– У нас з 11 банків було знято статус «проблемний» і вони продовжують працювати на ринку. Наскільки вони будуть успішними, залежить від власника, тому що до «проблемних» банки просто так не потрапляють. Цей статус накладає обмеження на банк, в нього заходить куратор, і іноді ця інформація виходить на ринок, починаються спекуляції, відтоки, і все погіршується. Тому я «проблемність» ненавиджу. З одного боку, це банківська таємниця, НБУ ухвалює рішення обмежити ризикову діяльність банку, щоб дати можливість власнику врятувати банк, але коли на ринку починаються спекуляції та плітки, банк починають хитати, то можуть початися незворотні процеси. Зараз ці 11 банків у різній стадії успішності. Вони усі подавали план і усі його виконали на момент виходу з проблемності, але рівень стабілізації у них різний, тому вони все одно під нашим особливим контролем.

– Чим була викликана їхня проблемність, можливо, непрозорою структурою власності?

– Не тільки, хоча були банки з непрозорою структурою власності. Але у низки банків було різке зниження рівня ліквідності, недостатність капіталу, низька якість активів. Коли ми бачимо, що різко відбувається погіршення, ми кажемо: «Стоп, тепер не нарощуємо портфель кредитів юросіб, донесіть застави, капітал, стежте за інсайдом, залучіть від власника ліквідність». Коли банк стабілізується і вже не виділяється на загальному тлі, ми відпускаємо, знімаємо цей статус. Згідно із законом він дається на 180 днів, і в будь-якому випадку треба приймати рішення.

– Можете прояснити один момент в історії банкрутства банку «Хрещатик»: хто винен у втраті ліквідності банку, яка сталася буквально протягом тижня, – компанії, пов'язані з міською владою, або компанії підприємців Іванова і Солдатенко?

– За останній період роботи банку з нього вийшло близько 800 млн грн ліквідності. Останню крапку може поставити ФГВФО, оприлюднивши всю інформацію про трансакції. Але ми говоримо тільки про ту ліквідність, яка вийшла, є ж і та, яка не зайшла, але раніше заходила. Усі бачили оголошення: «Не платіть через «Хрещатик», платіть через інший банк». Це ж не виведення грошей, але це перешкода її заведенню. Коли акціонери банку розуміють, що банк їм не втримати, вони намагаються врятувати хоч щось. Вони перестали платити, але і будь-який інший клієнт банку, який за непрямими ознаками щось запідозрив про свій банк, може відкрити рахунок в іншій установі. Просто причина банкрутства не у втраті ліквідності, а в тому, що в банку з 2011 року псувалися активи. Лише цінних-безцінних паперів у банку було на 2 млрд грн, вони там були давно, змінювалися лише їхні емітенти. І усі аудитори підтверджували якість цих паперів!

– Оскільки ви нічию конкретно провину в падінні ліквідності не виділяєте, то виходить, що і комунальні, і приватні компанії перестали заводити в банк гроші тими днями?

– Усі. Якщо у банку падає ліквідність, а акціонер хоче його підтримати, то він намагається мобілізуватися і все, що можна, від себе і партнерів завести в банк. А якщо одні виводять, а інші не заводять, або обидва виводять і не заводять, то виходить, що усю цю ліквідність забрали. Між акціонерами не було єдності, а у банку не було розуміння, що робити. Один з акціонерів цим скористався і почав кредитувати свій бізнес, а далі все було просто. Навіщо в банку з'явилися цінні папери замість кредиту? Тому що кредит треба обслуговувати і платити відсотки, а за паперами записали термін погашення через десять років разом з усіма купонами. Процентні доходи нараховуються, але в банк не надходять, робляться штучні котирування, все виглядає красиво, але банкіри на ринку знали про стан банку «Хрещатик». Так, вони кредитували пов'язаних осіб, як і багато хто на ринку. І це був злочин, вони маскували нормативи, та якби вони підписали і виконували план, банк «Хрещатик» мав би шанс.

– НБУ ухвалив антикорупційну стратегію. Банкіри іноді навіть офіційно говорять, що банківський нагляд ледве не найбільш корупційний. Чи обгрунтовані ці звинувачення?

– В НБУ прийняття рішень з того чи іншого банку здійснюється через колегіальні органи. Я маю можливість порівнювати, оскільки я працювала в НБУ в 2009 році. Тоді з колегіальних органів працював комітет з нагляду, але це мало скоріше формальний характер. Можливо, були ще якісь комітети, про які я, як директор департаменту, не знала. І було правління. Зараз що б ми не обговорювали, усе, що стосується будь-якого банку, у нас виноситься на комітет з нагляду за банками і платіжними системами. До нього входять представники департаментів нагляду, фінансової стабільності, кредитного департаменту, департаменту ліцензування, фінмону, інспектування, методології, платіжним систем, бухобліку. Цей комітет обговорює і приймає всі питання, що стосуються банківського нагляду: затвердження структури власності, докапіталізація, застосування санкцій – штрафи, попередження, вимоги, підписання угод з банками тощо. Усе, що стосується проблемності або неплатоспроможності, приймається правлінням. Це теж колегіальний орган. І там, і там для голосування потрібна більшість. Немає такого: «Я вирішив і все». Люди голосують. З діагностики є координаційний комітет. Там ще й МВФ присутній. У нас є кредитний комітет, якщо йдеться про кредитні рішення, про реструктуризацію стабкредитів.

– Ви маєте на увазі, що колегіальне ухвалення рішення унеможливлює корупцію?

– Абсолютно. Не можна корумпувати всіх. І безглуздо корумпувати одну людину з нагляду – вона не має вирішального голосу. Скоріше, у неї взагалі може не бути голосу. Коли розглядається питання фінмоніторингу, то обговорення і голосування відбуваються за межами фінмону. Тому що фінмон вже виніс свою пропозицію, яка обговорюється і голосується. Або нагляд. У мене постійно запитують про Платинум Банк: «Ви його підтримуєте?» (Катерина Рожкова працювала в. о. голови Платинум Банку. – FinClub). А я навіть не відвідую кредитний комітет, коли там обговорюється реструктуризація рефінансування Платинум Банку. Або можу відвідати комітет, послухати, але коли він починає голосувати, я не голосую.

– А регламент дозволяє вам не відвідувати або не голосувати, чи ви зобов'язані голосувати?

– Не зобов'язує. Але наші внутрішні аудитори говорять, що все-таки я повинна відвідувати. Іноді я фізично не встигаю, трапляються накладки, але все одно є кворум – це раз, і є голова департаменту банківського нагляду Наталія Дегтярьова – два. Я намагаюся, щоб моє знання про попередню діяльність банку не впливало на оцінку поточної ситуації. У нас чудові фахівці в департаменті ризику, в департаменті фінансової стабільності, в кредитному департаменті. Вони вміють глибоко аналізувати, рахувати, прогнозувати, розуміти. Вони висловлюють свою думку, яка повністю обгрунтована.

– НБУ регулярно каже, що робить все можливе для того, щоб покарати банкірів за доведення до банкрутства. Ви бачите якусь активність правоохоронців?

– Є певна активність. За першу половину червня ми отримали 14 рішень судів про доступ до наших документів у справах, ініційованих за заявами НБУ і ФГВФО. Від початку року близько десяти разів наших хлопців викликали як експертів або свідків. Ми бачимо, що правоохоронці проводять розслідування, питання в тому, яким буде результат. Це для нас важливіше.

– Одне з останніх рішень про доступ до документів НБУ стосувався справи Meinl Bank. А чому НБУ тільки в квітні 2016 року зажадав від банків закрити коррахунки в ряді банків, тоді як першу інформацію про наявність схеми з коррахунками отримав ще в 2014-му?

– Ми недавно надавали дані щодо залишків українських банків на червень 2014 року на коррахунках в ряді іноземних банків, в тому числі Meinl Bank. Спочатку НБУ знадобився час, щоб зрозуміти, що це не «залишки», а якісь обтяжені активи. До приходу команди Валерії Олексіївни на це ніхто не дивився, бо НБУ займався гострими проблемами: колосальним відтоком депозитів, курсом, війною. До кінця 2014 року, коли почали досліджувати, що насправді відбувається, то дійшли висновку, що це обтяжені активи.

Усім банкам було поставлено завдання ці активи закрити. І їм дали час на це, інакше довелося б покласти усі банки одночасно. Але ми дали час на закриття, як даємо час на погашення кредитів пов'язаним особам. Деякі з коррахунків були відображенням раніше заведеного субборгу. Багато банків використовували цей механізм, щоб завести капітал, але одразу вивести гроші через коррахунок, щоб там повернути власнику. І виходило, що у банку в балансі запис був, а реальних грошей не було. Тобто не завжди це було виведення активів, це іноді не було заведення капіталу. Але усі діючі банки вже обнулили ці рахунки. Комусь час знадобився, щоб завести реальний капітал і закрити операцію, комусь треба було знайти джерела нових грошей. Ми ж на капіталізацію даємо три роки. Тут теж довелося дати час, хоча ми банки підганяли, щоб усе відбулося швидко, адже ці активи були токсичними. І зараз ми дивимося за цим жорсткіше. НБУ прописав критерії оцінки якості коррахунків і проводить регулярний моніторинг усіх іноземних банків, в яких банки мають коррахунки.

– Журналісти активно критикують інститут кураторства, оскільки куратори НБУ не можуть перешкодити виведенню активів, дробленню депозитів, шахрайствам, не дозволяють уникнути банкрутства проблемного банку. У відповідь голова НБУ Валерія Гонтарева заявляє, що готова не звільняти, а навіть нагороджувати кураторів. Може, усе-таки необхідні зміни в інституті кураторства, адже суспільство не розуміє, чому НБУ хвалить тих, хто «не впорався»?

– Спочатку інститут кураторства був запроваджений для банків, які отримали рефінанс. Завдання було простим: контролювати, щоб рефінансування використовувалося за призначенням – для стабілізації ліквідності банку, а не виведення грошей власників. Сьогодні це завдання застаріло: новий рефінанс ми не видаємо, більш того, банки погасили понад 12 млрд грн старого. Завдання кураторів тепер інше. Вони дивляться за проблемними банками. Зрозуміло, що інструмент кураторства не відшліфовано. Але завдяки йому вдалося запобігти багатьом речам. Ми перетворюємося, стаємо більш гнучкими, змінюємося відповідно до ситуації та умов роботи. Хоча, на жаль, змушена констатувати: проти відвертого фрода поки інструментів ми не розробили. Але з іншого боку, розуміння власників банків сьогодні дає нам можливість оцінювати такі ризики.

Подписывайтесь на финансовые новости FinClub в соцсетях Twitter и Facebook.