– Хто запропонував вам увійти до Ради НБУ?

– До мене звернулися відразу кілька народних депутатів з «Самопомічі», зокрема, Олександр Опанасенко. Ми з ним навіть зустрічалися в Києві під час мого останнього візиту у кінці жовтня. Але тоді пропозиції щодо Ради НБУ не було, розмовляли щодо реформ, аналітики, побудованій на даних. Насправді все відбулося дуже швидко. Буквально минулого тижня з секретаріату парламентського комітету з питань фінансової політики та банківської діяльності я отримав прохання надіслати резюме. А вже цього тижня депутати проголосували за мою кандидатуру.

– Чому вас зацікавила можливість на сім років увійти до Ради НБУ?

– Я професійний економіст: як теоретик, так і практик. Це, зокрема, частина моєї роботи на сайті VoxUkraine. Цей аналітичний проект ми створили після подій на Майдані – після Революції Гідності, що стало реакцією на події в країні. Я виріс в Україні і саме тут отримав освіту. Але завжди стояв осторонь від публічної діяльності. Думав, якщо я економіст, вчений, навіщо мені публічність? Найчастіше публічність пов'язана з політикою, яка не завжди є «чистою». Таке ставлення – не рідкість в нашій країні. Але коли на Майдані загинули люди, стало соромно. В країні є професіонали, які були підготовлені сильними економічними школами в Національному університеті ім. Т.Г. Шевченка, Києво-Могилянській академії, Київській школі економіки. Але всі вони стоять осторонь, тому все, що відбулося і відбувається в країні, якоюсь мірою і їхня відповідальність.

Держава витрачає величезні кошти на освіту наших фахівців. Наприклад, моя освіта обійшлася Україні та зарубіжним країнам в більш ніж $1 млн. А ми сидимо і розповідаємо, що нічого не робитимемо, бо публічність – це брудна справа. Простіше залягти на дно і нічого не робити. І саме в цьому вакуумі з'являється корупція, народжуються схеми, процвітає хабарництво. Виходить, що в цьому є й моя провина. В Україні більшість людей дотримуються такої позиції – це пострадянський синдром.

Після Помаранчевої революції 2004 року по суті ніяких змін у суспільстві не відбулося, але зараз ми зрозуміли, що якщо ми собі не допоможемо, то нам ніхто не допоможе. Коли говорять, що в Україні з'явилося громадянське суспільство, це означає, що люди почали розуміти сферу своєї відповідальності. Я не запитував себе, хочу я працювати в Раді НБУ чи ні. Якщо я можу допомогти, я повинен допомогти.

– Тобто ви вважаєте, що ваша робота в Раді НБУ допоможе вплинути на ситуацію в країні?

– Безумовно, Рада НБУ – дуже важливий інструмент впливу на події в країні. На Заході подібні інституції вже давно використовуються. В Україні Нацбанк поки тільки трансформується. Зміни до закону, які набрали чинності цього літа, розширили повноваження Ради. Зокрема, зросла його можливість впливати на рішення, що приймаються правлінням НБУ.

Нацбанк – сильний і дуже важливий для економіки регулятор. І що більше розвиватиметься Україна, то більшою буде роль Нацбанку. Якщо сьогодні він займається вирішенням поточних проблем – утриманням курсу гривні, очищенням банківської системи, то в майбутньому він має виводити Україну з рецесії та займатися більш глобальними речами. Безумовно, під час чергової світової кризи йому доведеться втримувати фінансову систему, щоб вона не розвалилася. Але в цілому функції Нацбанку стануть глобальнішими. І роль Ради в цьому величезна. Я сподіваюся, що Рада не залишиться осторонь і не вирішуватиме якісь особисті питання, а братиме участь у житті регулятора.

Для вирішення глобальних завдань важлива незалежність Нацбанку. Неприпустимо, щоб якісь питання вирішувалися кулуарно, щоб вони ставали заручниками політичних ігор та чвар. При цьому незалежність не означає, що Нацбанк зможе робити все, що він захоче. Рада стане тим органом, який контролюватиме діяльність правління. Щоб ефективність Ради була максимальною, до неї повинні входити різні люди, які захищають різні інтереси. Тоді ні в кого не буде бажання і можливості вступити в змову.

– Як ви оцінюєте роботу НБУ, його дії з очищення банківської системи, монетарну політику?

– В Україні звикли до крайнощів. Будь-яка подія або дія – це або «зрада», або «перемога». Але мало хто розуміє, що Україна перебуває в критичній ситуації, а готових сценаріїв, як рухатися далі, немає. Жодна країна в світі не була в такій ситуації. Тому всі рішення доводилося шукати самостійно. Можна звинувачувати НБУ, що він не втримав курс. Але хтось замислювався, як він міг його втримати?

Безумовно, помилки в роботі Нацбанку є: якісь речі потрібно було зробити раніше, якісь пізніше. Візьмемо, приміром, ситуацію на валютному ринку. Що краще – стабільний чи плаваючий курс? Очевидно, що українська економіка експортно орієнтована, тому на валютному ринку завжди будуть перекоси. У сезон, коли валюта заходитиме в країну, її буде більше, в несезон – менше. Щоб у такій ситуації утримувати фіксований курс, потрібні величезні резерви, яких Україна не має. Хтось втрачатиме на коливаннях курсу, а хтось – зароблятиме. Ще один приклад – девальвація. Вона погана для імпортерів, але хороша для експортерів. Ті, хто отримують зарплати в гривні, бідніють. Але в Україні є й ті, хто отримує зарплату у валюті або з прив'язкою до валюти. Для них девальвація – це найкраще, що могло трапитися. Так, ціни зросли на 50%, але не в 2-3 рази! Більше того, девальвація стимулює вітчизняного виробника. Така ж ситуація і в питанні закриття банків. Завжди хтось тиснутиме, щоб ці банки закрили, а хтось стверджуватиме, що це неправильно.

Глобальне завдання Нацбанку – забезпечити фінансову стабільність. Хтось скаже, що, наприклад, в СРСР була фінансова стабільність, і курс долара був стабільним – 66 копійок. Але фінансова стабільність в такому розумінні – це примітивно і неправильно. НБУ повинен допомогти економіці працювати. І простих рішень тут немає. Завжди будуть переможці та переможені. Україна не унікальна. В США все відбувається так само: закрити Lehman Brothers чи ні, допомагати Детройту чи ні… Було багато як прихильників різних рішень, так і противників.

– Але в будь-якому разі рішення потрібно приймати. Як знайти вихід?

– Будь-яке рішення, навіть політичне, треба приймати на основі аналізу величезного масиву інформації, а не на основі емоційних сплесків і не на думці фейсбучних блогерів, окремих особистостей в парламенті, людей в Адміністрації президента або в уряді. Аналіз даних – дуже важка праця, яка робиться цілою армією фахівців.

У цьому питанні саме Рада НБУ може взяти на себе частину функцій, що підвищить якість прийняття рішень. Саме для цього в Раді має бути три типи людей. Перший тип – це фахівці з фінансового сектора, які знають всі деталі роботи на фінансовому ринку, розуміють, як на практиці працюють ті чи інші механізми або інструменти, які зміни відбуваються в законодавстві. Якщо навіть це будуть люди із відповідною зацікавленістю, нічого поганого в цьому немає. Нам важливі їхні досвід і знання. Друга категорія – це вихідці з бізнесу. Вони знають, як працює бізнес, вони йшли від податків, працювали з різними політичними режимами. Третя група – це вчені, теоретики. Моя унікальна перевага в тому, що я пройшов через американську систему освіти, західні економісти мене сприймають за свого. У мене є доступ до цих фахівців. І якщо буде потрібно, я зможу звернутися до них за порадою і залучити все міжнародне і, звісно, українське середовище сучасних вчених, економістів, фінансистів та юристів.