– Ви стверджуєте, що у ваших діях на посаді керівника Банку Михайлівського не було криміналу. Чому тоді Валерія Гонтарева вимагає ув’язнити вас на п'ять років?

– Майже півтора року Банк Михайлівський працював в умовах надзвичайного пресингу регуляторних органів, які за вказаний час здійснили понад одинадцять перевірок діяльності банку (планових і позапланових, в тому числі перевірок, предметом яких були одні й ті ж напрямки діяльності за одні й ті ж періоди). Банк піддавався потужним інформаційним атакам, але власники і менеджмент завжди і до моменту впровадження тимчасової адміністрації в банк працювали в інтересах клієнтів і докладали максимальних зусиль для виконання всіх зобов'язань перед ними. Хочу акцентувати увагу на тому, що на момент впровадження тимчасової адміністрації банк не мав жодного невиконаного зобов'язання перед клієнтами, володів високоліквідними активами (залишки коштів у касі та на кореспондентському рахунку в НБУ) на суму понад 87 млн ​​грн. Усі операції банку щодня відстежували куратор і представники департаменту банківського нагляду НБУ, про що куратор формував щоденний звіт, в тому числі й за операціями фінансових компаній – клієнтів банку.

Вимога Валерії Гонтаревої посадити мене на п'ять років швидше була емоційним сплеском в умовах відсутності повної інформації про те, що сталося. Гадаю, що інформація в процесі передачі від початкового джерела до голови НБУ зазнала значних змін. На жаль, суб'єктивізм в оцінці тієї чи іншої події окремими особистостями виключити не можна. Усі мої дії були спрямовані на захист клієнтів і вкладників банку, рядових співробітників, але через нападки жовтої преси я опинився заручником ситуації.

– У суді ви говорили, що переведення активів і пасивів між банком і фінансовими компаніями проводилося за погодженням з НБУ. Чому тоді звучать звинувачення в незаконності переведення?

– Вимоги НБУ полягали в переведенні активів і пасивів від партнерів банку – небанківських фінансових установ на баланс банку. Саме ця вимога міститься в постанові НБУ №295 від 27.04.2016. Акцентую вашу увагу на тому, що банк при взаємодії з фінансовими компаніями лише здійснював обслуговування своїх клієнтів, а саме: проводив операції за поточними рахунками небанківських фінустанов, залучав кошти на депозит у разі наявності намірів у небанківських фінустанов, а також здійснював обслуговування поточних рахунків фізосіб.

НБУ вимагав від банку дій з повернення партнерами банку – небанківськими фінустановами коштів, які були залучені самими фінансовими компаніями від фізичних осіб. При цьому партнери банку – фінансові компанії залучення коштів від фізосіб здійснювали на підставі ліцензій, якими вони володіли. Питання, чому саме у банку вимагали повернення коштів фінансовими компаніями фізособам, є риторичним. На мій погляд, логічніше було ініціювати зміни в регулюванні діяльності небанківських фінустанов, ніж вимагати від банку, який здійснює обслуговування своїх клієнтів, домовлятися з партнерами про дії з повернення залучених ними коштів.

Але банк, намагаючись виконувати вимоги НБУ, усе ж проводив переговори з компаніями-партнерами, намагаючись знайти механізм, який дозволить і банку, і фінкомпаніям дотримуватися усіх вимог регуляторів, але при цьому не дозволив би погіршити фінансовий стан як банку, так і фінансових компаній. Найприйнятнішим механізмом для перерахованого вище виявився механізм, який закладений в статті 40 закону про Фонд гарантування. Вона передбачає найменш витратний спосіб передачі активів і пасивів від одного суб'єкта господарювання до іншого, коли суми активів і пасивів рівні. Цей механізм повернення фінансовими компаніями коштів фізособам був узгоджений банком з представниками департаменту банківського нагляду НБУ, а також відображений в постанові № 295. Зазначеною постановою були зняті обмеження, пов'язані з перевищенням граничної суми залучення банком коштів від фізосіб, а також обмеження, пов'язані з перевищенням граничної суми, яка гарантується ФГВФО. Цією ж постановою було затверджено фактично бізнес-план банку на три роки, який було поданой раніше і в якому були відображені операції з фінкомпаніями – партнерами банку.

Чому тоді звучать звинувачення? Припускаю, що представники середнього рівня департаменту банківського нагляду, які опрацьовували це питання і виконували поставлене завдання, не зовсім усвідомлювали наслідки виконання вимог НБУ фінансовими компаніями в повному обсязі. Але з іншого боку, по суті збільшення депозитного портфеля банку може бути причиною для віднесення його до категорії неплатоспроможних? Питання риторичне.

На момент впровадження тимчасової адміністрації, а саме 23 травня, усі раніше залучені у фізичних осіб кошти наші партнери – фінансові компанії повернули на поточні рахунки фізичних осіб в банку, відповідно вони підпадали під компенсацію за рахунок коштів ФГВФО. Це також підтверджується рішеннями судів на користь вкладників.

– Чи правда, що ваші стосунки з Катериною Рожковою були досить дружніми?

– Наші відносини з Катериною Рожковою були виключно відносинами «голова правління банку – керівник банківського нагляду». Так, колись ми працювали з нею в одному банку «Аваль», але не більше того.

– У вас є відповідні претензії до керівників НБУ і ФГВФО?

– Господь заповідав нам прощати інших. Думаю, що керівники НБУ та ФГВФО були схильні до емоційних спалахів в умовах відсутності повної інформації про те, що сталося, тому й висновки свої робили, не враховуючи усіх аспектів ситуації, що склалася.

– Чому ви пішли з банку з поста голови правління після «одноденної відпустки»? Банкіри стверджують, що 19 травня у вас стався дуже емоційний конфлікт з Віктором Поліщуком, після якого ви поклали йому заяву на стіл.

– Моє звільненняд з посади голови правління 19 травня було визначено раніше, про що, згідно із законодавством, було зазначено в моїй заяві на звільнення. Офіційна одноденна відпустка була пов'язаний з вирішенням особистих питань, на які завжди не вистачає часу в разі переходу на нове місце роботи. Емоційного конфлікту з Віктором Поліщуком у мене не було. В цьому випадку сарафанне радіо надало недостовірну інформацію.

– Прокуратура Києва підозрює вас в розкраданні 870 млн грн коштів Банку Михайлівського і доведенні його до неплатоспроможності, інкримінує скоєння злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 і ст. 218-1 КК. Прокоментуйте ці звинувачення.

– Це свідчить про плутанину в головах людей щодо того, що насправді сталося в банку. Повторюся, на момент впровадження тимчасової адміністрації банк не мав жодного невиконаного зобов'язання перед клієнтами, володів високоліквідними активами (залишки коштів у касі та на кореспондентському рахунку в НБУ) на суму понад 87 млн грн. Говорити про неплатоспроможність в цьому випадку означає викривляти реальний стан справ. Більш того, за станом на 19 травня (дату мого відходу) банк дотримувався усіх економічних нормативів капіталу, ліквідності та валютної позиції. Банк визнано неплатоспроможним у зв'язку зі збільшенням депозитного портфеля.

З приводу нібито розкрадання 870 млн грн коштів банку: по-перше, операція на суму 870 млн грн відображала передачу банку кредитного портфеля партнерів банку – фінансових компаній, механізм якої був погоджений НБУ в постанові № 295. По-друге, сама операція була здійснена того дня, коли я вже не виконував обов'язки голови правління. Гадаю, що слідство детально з'ясує і врахує у своїх висновках всі перераховані вище факти.

– За свідченнями деяких банкірів, «Михайлівський» продавав кредитні портфелі іншим банкам, щоб отримати кеш, який відразу направлявся на кредитування покупок в «Ельдорадо». Ви можете назвати ці банки, суми угод і пояснити, для чого це робилося?

– У цьому випадку сарафанне радіо знову підвело деяких банкірів. Банк не продавав кредитні портфелі іншим банкам.

– ФГВФО з'ясував, що у відділеннях Банку Михайлівського його співробітники займалися залученням вкладів фізосіб на користь «ІРЦ» і «КІЦ» з листопада 2014 року до 18 травня 2016-го. Тобто це відбувалося в період, коли ви очолювали банк. Чому ви займалися залученням грошей фізосіб на користь інших осіб, позбавивши їх де-факто гарантій ФГВФО?

– У вашому питанні знову простежується плутанина, яка спотворює те, що було насправді. Між банком та ТОВ «ІРЦ» був укладений договір доручення № 1 від 11.11.2014. Згідно з ним, Банк Михайлівський (повірений) від імені, в інтересах і за рахунок ТОВ «Інвестиційно-розрахункового центру» (довірителя) здійснював пошук клієнтів, зацікавлених у передачі грошових коштів у позику довірителя і все. Усі права та обов'язки за укладеними за посередництва банку договорами виникали у ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр». Даний договір припинив свою дію 31.03.2016. Я виклав лише ті факти, до яких банк мав відношення. Мені відомо, що договори, які укладали фінансові компанії з фізичними особами, мали інформацію про те, що кошти, які фізособи надають в борг фінансовим компаніям, не підлягають гарантуванню ФГВФО.

Насправді в усьому світі широко використовуються продукти фидуціарної діяльності. Залучення коштів фінансовими компаніями від фізичних осіб і є продуктом такої діяльності (фідуціарні депозити). Залучені кошти не підлягають гарантуванню державою, а дохід, який отримують фізичні особи, значно перевищує дохід від розміщення цих коштів на депозит в банку. Законодавство нашої країни також дозволяє здійснювати фідуціарну діяльність. У багатьох країнах прагнуть зменшити суми гарантування, щоб зменшити можливі витрати держави, переклавши усі ризики на тих, хто безпосередньо розміщує свої кошти. Уявімо ситуацію, що в нашій країні немає нормативних актів про гарантування сум вкладів фізичних осіб. Що було б? Виводити масово банки з ринку було б просто небезпечно. Зросла б значимість обов'язку регулятора відповідати за стабільність банківської системи. Гадаю, що на даному історичному етапі наша країна, на жаль, не готова прийняти поширену міжнародну практику.

З іншого боку, якщо фінансовим компаніям законодавчо дозволено залучати кошти фізичних осіб, то чому б не внести зміни до законодавства, а саме зробити фінансові компанії учасниками ФГВФО і гарантувати кошти, які вони залучають? Питання риторичне.

– Але ви таким чином обходили нормативні обмеження на залучення вкладів і подальше кредитування пов'язаних осіб, яке могли здійснювати вже самі фінансові компанії?

– Хіба можна об'єднувати в одне ціле діяльність декількох суб'єктів господарювання з метою визначення загальної суми залучених коштів від фізичних осіб? Гадаю, що для цього немає підстав. Банк мав свою суму зобов'язань перед фізособами, а фінансові компанії – свою суму. І банк, і компанії дотримувалися нормативної вимоги щодо залучення коштів від фізичних осіб. Співпраця банку з фінансовими компаніями повністю відповідала усім вимогам законодавства України. Викрити в подібних «обходах» будь-яких обмежень можна будь-який банк, який обслуговує фінансові компанії та співпрацює з ними. Щодо подальшого кредитування пов'язаних осіб, яке могли здійснювати вже самі фінансові компанії, то прокоментувати це не можу, тому що не володію детальною інформацією про діяльність цих компаній.

– Чи направлялися гроші, отримані на рахунки «ІРЦ» і «КІЦ», на фінансування бізнесів Віктора Поліщука, зокрема, девелоперського?

– Фінансові компанії «ІРЦ» і «КІЦ» були партнерами банку, які вели самостійну і незалежну господарську діяльність. Банк активно співпрацював з багатьма фінансовими компаніями, основними видами діяльності яких було роздрібне кредитування, страхова і колекторська діяльність. Усі партнери банку – фінансові компанії співпрацювали не тільки з нашим банком, вони співпрацювали з банками, які вели активний роздрібний бізнес, а саме: з ОТП Банком, Правекс-банком, ПУМБ, Альфа-банком, Ідея Банком, Платинум Банком, УкрСиббанком, Форвард Банком. Усі зазначені установи, в свою чергу, також активно співпрацювали з мережами, які здійснюють роздрібний продаж товарів та послуг, а саме: з мережами продажу побутової техніки («Фокстрот», «Ельдорадо», «Комфі», «Розетка» тощо); мережами продажу господарських товарів («Епіцентр», «Нова лінія»); мережами продажу меблів («АДК», «Златамебель», «Ясен»); мережами, які надають послуги мобільного зв'язку («Київстар», «Алло», «Водафон»). Говорити ж про те, чи спрямовувалися кошти компаній «ІРЦ» і «КІЦ» на фінансування бізнесів Віктора Поліщука, не можу, оскільки не володію такою інформацією. Це питання треба адресувати керівництву зазначених компаній.

– Чи були фінансові компанії афільовані з вами, з власником і менеджментом банку?

– Ні не були. Повторюю, компанії були партнерами банку, банк їх обслуговував як своїх клієнтів.

– ФГВФО заявляв, що 18 травня, коли ви ще були головою банку, банк купив у «ІРЦ» 106 тис. кредитів за 870 млн грн, перерахувавши цю суму на рахунок «ІРЦ». Навіщо ви уклали цю угоду?

– Ми з вами вже детально обговорили суть операції на суму 870 млн грн. Ще раз акцентую увагу на тому, що вона відображала передачу банку кредитного портфеля партнерів банку – фінансових компаній, механізм якої був погоджений НБУ в постанові № 295 від 27.04.2016. Але я хотів би докладніше зупинитися на хронології подій, які супроводжували цю операцію.

Отже, постановою НБУ № 295 було визначено зобов'язання банку з передачі активів і пасивів від фінансових компаній на баланс банку. Згідно з графіком, який був узгоджений з НБУ і відображений в змісті постанови № 295, банк повинен був прийняти собі на баланс по 5 млн активів і пасивів (коштів фізосіб) у квітні й травні.

НБУ своїм листом від 13.05.2016 запросив у банку пояснення щодо виконання заходів, які були передбачені постановою № 295, в термін до 18.05.2016 включно, і зажадав надати документи, які підтверджують виконання вимог НБУ. З метою виконання вимог НБУ був підписаний рамковий договір про купівлю кредитного портфеля фінансової компанії, який передбачав лише платіж в сумі 10 млн грн (5+5 – суми квітня й травня). Саме ці та тільки ці документи на суму 10 млн грн були підписані мною. Рамковий договір передбачав передачу активів від фінансової компанії на баланс банку згідно з реєстрами. Але підписаний мною договір не передбачав платежу в розмірі понад 10 млн грн. До підписаного мною договору після 18 травня без моєї участі були складені реєстри. Тобто до додаткової угоди до даного договору, що перевищує 10 млн грн, я відношення не маю, оскільки я його не підписував. Гадаю, що я досить детально описав події та причини здійснення даної операції, і дуже сподіваюся, що моя відповідь буде вичерпною.

– Вже 19 травня банк купив у «ІРЦ» і «КІЦ» за 741,6 млн грн права вимоги за договорами купівлі-продажу цінних паперів. Ви бачили за станом на 18 травня проекти цих рішень?

– Не буду повторювати, відповідь і на це питання я вже дав. Це була передача активів фінансових компаній на баланс банку. Проекти рішень не бачив. Але, на мою думку, необхідне рішення акціонера банку для цієї операції було.

– Сумарно за ці три операції банк «витратив» 1,612 млрд грн. Як це можливо, якщо залишки на коррахунку становили усього 70 млн грн, а в касі усієї мережі банку кошти тоді становили лише 57 млн грн? За чиї гроші відбувалися ці угоди?

– Дуже сподіваюся, що усе те, що я вже розповів, дає відповідь на це питання. Але усе ж таки ще раз зроблю акцент на важливих моментах. По-перше, операції з передачі банку активів та пасивів партнерів банку – фінансових компаній були узгоджені з НБУ, і обов'язок банку щодо їх здійснення містився в постанові НБУ № 295.

По-друге, найприйнятнішим механізмом для передачі активів та пасивів виявився механізм, який закладений в ст. 40 закону про Фонд гарантування, а саме був обраний найменш витратний спосіб передачі активів та пасивів від одного суб'єкта господарювання до іншого, коли суми активів та пасивів рівні. Тобто законом дозволено механізм передачі активів та пасивів, який був використаний банком.

По-третє, даний механізм був узгоджений банком з НБУ (з представниками департаменту банківського нагляду), а також був відображений в постанові № 295. По-четверте, даний механізм передачі активів та пасивів не впливав на фінансовий стан банку. По-п'яте, ці операції швидше тотожні процесу злиття балансів банку і фінансових компаній.

Таким чином, усі розмови з приводу «розкрадання коштів» абсолютно безпідставні і є маніпуляцією з метою введення в оману тих людей, які далекі від розуміння економічної суті операцій. Тобто банк не «витратив» 1,612 млрд грн, а отримав по 1,612 млрд грн активів та пасивів від фінансових компаній.

До цього трохи додам економічної інформації. Законодавчі акти, які визначають обов'язкові вимоги до діяльності банків, не містять вимоги тримати на коррахунку в НБУ та касах банку суму, еквівалентну сумі коштів фізичних осіб в повному обсязі. Нормативи ліквідності мають такі значення: Н4 – 20%, Н5 – 40% і Н6 – 60%.

Гадаю, що після злиття балансів банку і компаній за відсутності інформаційної атаки, якій піддався банк починаючи з 16 травня, банк, як і раніше, виконував би свої зобов'язання перед усіма клієнтами. Станом на 19 травня включно банк виконував усі економічні та обов'язкові нормативи. На жаль, наскільки мені відомо, НБУ 20 травня заблокував коррахунок банку, тому звичайна діяльність банку була утруднена.

– Що вам відомо про те, що банк 19 травня видав незабезпечені кредити восьми фірмам на суму 899,6 млн грн, які через ланцюжок фірм були повернуті до банку, щоб вивести з-під забезпечення застави на суму 2,6 млрд грн?

– Читав про це в Інтернеті. 19 травня у мене вже відкликали повноваження, і я був в офіційній відпустці.

– Ще один оспорюваний в судах епізод – продаж банком 19 травня 111 тис. кредитів на користь ФК «Фагор» за «заниженою ціною». Що вам про це відомо?

– Знову ви ставите питання, яке свідчить про плутанину у фактах стосовно того, що насправді сталося в банку. Про компанію «Фагор» я дізнався зі ЗМІ. Як в період, коли я очолював банк, так і після (чув від колег) банк не мав ділових відносин з вказаною компанією.

Повертаючись до питання про продаж та передачу кредитів, хочу сказати наступне: продаж і переуступка банком кредитів на великі суми неможливі без рішень органів управління банку. В першу чергу для такої угоди необхідне рішення акціонерів. Також акціонер мав узгодити експертну оцінку активу.

Знаю, що мажоритарний акціонер отримував пропозиції про продаж банку. Тому з метою визначення вартості банку акціонер ініціював отримання незалежної експертної оцінки про вартість основного активу банку, який і визначав вартість банку. Йдеться про роздрібний кредитний портфель. І таку оцінку було отримано. Але для визначення вартості банку (роздрібного кредитного портфеля) її було недостатньо. Щоб визначити реальну вартість активу, необхідно було провести маркетингове дослідження, що пропонують реальні учасники ринку на даний момент часу. Тому був оголошений тендер, який би дозволив визначити ринкову ціну активу.

Але отримання експертної оцінки і визначення ринкової ціни активу (проведення тендеру) не визначають за замовчуванням подальший продаж самого активу. Повторю, щоб продати або переуступити актив, такий як роздрібний кредитний портфель, необхідне рішення акціонера.

Припускаю, що в умовах паніки та інформаційної атаки з метою виконання зобов'язань перед усіма клієнтами банку, а також для зменшення навантаження на Фонд гарантування вкладів за рішенням акціонера були здійснені заходи з переуступки як зобов'язань перед клієнтами банку, так і з переуступки роздрібних кредитів на еквівалентні суми. Як я розумію, головними цілями переуступки було виконання зобов'язань перед клієнтами і зменшення навантаження на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. До того ж банк прийняв роздрібні кредити, що передаються фінансовими компаніями, в сумі, яка перевищувала загальну суму переданих роздрібних кредитів. Тобто портфель роздрібних кредитів банку не зменшився, а, навпаки, збільшився. А от сума можливого навантаження на Фонд гарантування вкладів була значно зменшена.

Повертаючись до питання про «занижену ціну», скажу ще раз: продаж кредитного портфеля без оцінки незалежних експертів за замовчуванням неможливий, тому гадаю, що ціна була ринковою. Кілька рішень судів першої та другої інстанції, які набули чинності, підтверджують законність цих операцій.

– Ви стверджуєте, що до рішень, підписаним Денисом Панфіловим після вашого звільнення, ви не маєте відношення. Чи означає це, що ви вважаєте його основним відповідальним за усі сумнівні операції в банку з 19 до 23 травня? Може, ви назвете й інші прізвища винуватців події?

– Знаючи Дениса Панфілова, гадаю, що він не підписав би документи з яких-небудь сумнівних операцій. Переконаний, що він керувався документами органів управління банку під час укладання та підписання договорів. Усі угоди, які були укладені, проведені та відображені в балансі банку, вимагали обов'язкового узгодження з єдиним акціонером банку – ТОВ «Екосіпан». Якщо є рішення акціонера, то менеджмент лише його виконує.

– У НБУ вважають дії Віктора Поліщука цілеспрямованою спробою довести банк до банкрутства. А яка, на вашу думку, його роль у всіх цих подіях?

– Мені точно відомо, що у Віктора Поліщука не було мети зробити банк банкрутом. Припускаю, що банк став заручником ситуації. Бізнес мажоритарного акціонера банку мав значні борги перед державними банками. Думаю, що це, а також тиск конкурентів у сегменті споживчого кредитування було основною причиною ліквідації Банку Михайлівського.

– Представники держави щодо цієї історії використовують такі слова, як «афера», «шахрайство», «злочинці». Ви вважаєте себе невинним? Адже конфлікт не виник з нічого – є реальне втручання в роботу операційної системи банку, проведення бухгалтерських проводок за відсутності руху реальних грошей на рахунках, є сумнівні договори, укладені в останні дні роботи банку, на мільярди гривень. Як би ви назвали ці події?

– Найімовірніше, представники держави використовували суб'єктивну оцінку подій, що відбулися. Виключати спотворення інформації в процесі її обробки і передачі не можна. Ведеться слідство, і я сподіваюся на об'єктивне розслідування подій, які сталися і пов'язані з Банком Михайлівським.

Чи вважаю я себе невинним? Так, я вважаю себе невинним, бо завжди докладав максимум зусиль для виконання усіх зобов'язань перед клієнтами.

З приводу втручання в роботу операційної системи банку можу сказати наступне. За словами моїх колег, оскільки на той момент я вже не працював у банку, реальна ситуація була такою: ніякого втручання в роботу операційної системи банку не було. 19 травня в «ОДБ Б2» кількість проведених документів клієнтів, а також документів банку було більше, ніж у інші дні, у зв'язку з чим процедура закриття банківського дня збільшилася в часі. На жаль, регламентні роботи системи «ОДБ Б2» не дозволяють відкрити новий банківський день, не провівши архівацію даних. Виключити цей етап система не може.

Відключення архівування з метою його виконання пізніше або у інший день, за словами розробників, було неможливим. Тому поки операційна система не закінчила виконання усіх обов'язкових процедур щодо закриття дня, новий банківський день відкрити в системі було неможливо. В цей час ні у співробітників банку, ні у куратора не було доступу до системи «ОДБ Б2». Також без відкриття операційного дня банк не міг здійснювати обслуговування клієнтів і відправляти, а також отримувати платежі з СЕП. Куратор отримав доступ до системи одночасно з усіма співробітниками банку. Жодних перешкод роботі куратора з боку банку не було.

Після відкриття банківського дня (20 травня) в «ОДБ Б2» відбулося блокування коррахунку банку Нацбанком, з цієї причини банку було відмовлено навіть у можливості сплатити податки і збори не тільки 20 травня, але й до часу впровадження в банк тимчасової адміністрації о 18:40 23 травня. Слова своїх колег, які розповіли мені про роботу операційної системи і події тих днів, сумніву не піддаю.

З приводу сумнівних договорів: мені відомо, що співробітники банку є високопрофесійними, тому не допускаю думки про те, що вони могли відобразити в обліку операції на підставі договорів, які були неналежним чином оформлені, або відобразити що-небудь без наявності усіх необхідних для цього документів.

Щодо проведення бухгалтерських проводок за відсутності руху реальних грошей на рахунках: наскільки мені відомо, згідно з законом «Про бухгалтерський облік», в бухгалтерському обліку мають відображатися операції на підставі первинних документів (договорів, рахунків, платіжних доручень тощо), також для банків НБУ випустив детальні інструкції з правил відображення в бухгалтерському обліку банківських операцій. Жоден нормативний документ НБУ або закон не містить обов'язку банку при відображенні в обліку операцій, згідно з первинними документами, дивитися на залишки на коррахунках або в касі.

Наприклад, уявімо, що умовний банк має на коррахунку 0 коштів. Хіба це дозволить не відобразити в обліку нарахування зобов'язань перед, скажімо, орендодавцем, згідно з договором оренди? Ні, не дозволить. Або банк нараховує відсотки за депозитами? Та ж ситуація. Усі перераховані мною операції будуть відображені в межах балансу, і рух через коррахунок банку не відбуватиметься. І питання залучення або отримання банком коштів для виконання зобов'язань з оренди або нарахованих відсотків за депозитами буде в цій ситуації вторинним. Той, хто говорить про проведення бухгалтерських проводок за відсутності руху реальних грошей на рахунках, або свідомо маніпулює сприйняттям і свідомістю людей, які не володіють бухгалтерськими знаннями, або просто не розуміє, про що йдеться. Знову звернуся до статті 40: в ній передбачена передача активів та пасивів без руху будь-яких сум, оскільки така передача є найменш витратною для держави.

– Банк Михайлівський двічі був проблемним, і усе ж таки його виведено з ринку. Чому банк не скористався другим шансом, щоб врятувати установу, чи такої мети не було?

– Банк Михайлівський був високотехнологічним банком, орієнтованим на високу якість в обслуговуванні клієнтів, і багато що із задуманого було досягнуто. Тому акціонери і менеджмент докладали максимальних зусиль, аби банк здійснював свою діяльність на ринку. Але починаючи з жовтня 2014 року банк відчував надмірну увагу і тиск з боку регуляторів. Про це свідчать численні перевірки його діяльності регуляторами, про які я вже згадував. Банк визнали проблемним вдруге 22 грудня 2015-го, що було неприємним сюрпризом для акціонера та менеджменту.

Банк станом на 22 грудня мав достатній рівень адекватності капіталу – 22% (за нормативного значення не менше 10%), високі показники нормативів ліквідності: Н4 – 59% (нормативне значення – не менше 20%), Н5 – 67% (нормативне значення – не менше 40%). Також він виконував усі зобов'язання перед клієнтами, ніколи не отримував рефінансування від НБУ, мав ефективну бізнес-модель і дотримувався усіх обмежень, які були передбачені угодою, укладеною між банком та НБУ 27 листопада 2015 року, а саме: сума залучень коштів від фізосіб не перевищувала суми обмеження коштів на зазначені дати в угоді; кредитна заборгованість суб'єктів господарювання була погашена в обсязі 62% від запланованої суми в угоді; низьколіквідне забезпечення у вигляді недержавних цінних паперів було повністю замінено на забезпечення у вигляді нерухомості (100%); були залучені кошти на умовах субординованого боргу в сумі 102 млн грн.

Але незважаючи на значні результати виконання запланованих в угоді заходів, 22 грудня НБУ постановою № 917/БТ від 22.12.2015 відніс банк до категорії проблемних у зв'язку з визнанням діяльності банку ризиковою на підставі підпункту 1 частини 4 пункту 3.3 глави 3 розділу I положення № 346 , а саме у зв'язку з визнанням залучення коштів від небанківських фінансових установ за процентними ставками, які перевищують процентні ставки у банківській системі, і тому такі операції не мають очевидної економічної доцільності.

Варто зазначити, що процентні ставки залучення коштів у суб'єктів господарювання визначалися вартістю залучення коштів в умовах втрати коштів юридичними особами, що безпосередньо пов'язано з виведенням банків з ринку в поточній адміністративно-наглядової політиці НБУ і є дуже відчутним для банків (крім державних і банків з іноземним капіталом). Позитивне значення чистого процентного доходу банку (різниця між вартістю розміщення і залучення коштів) свідчило про ефективність управління ціноутворенням з основних банківських продуктів (кредитів і депозитів). Станом на 1 грудня 2015 року чистий процентний дохід банку становив плюс 88 млн грн.

Таким чином, банк не здійснював операцій, які не мали очевидної економічної доцільності, залучаючи кошти на депозити від небанківських фінансових установ (страхових компаній і компаній, які здійснюють роздрібне кредитування). Аргументи визнання діяльності банку ризиковою мабуть грунтувалися на суб'єктивній оцінці та/або мали ознаки замовного або упередженого характеру.

– Чому ви не хотіли сформувати банківську групу, як вас просили в НБУ, до яку увійшов би банк і усі пов'язані фінансові компанії?

– У вас недостовірна інформація. Банк спільно з НБУ протягом деякого часу (з березня) проводив роботу з виявлення пов'язаних з банком фінансових компаній. Результат обговорення питання пов'язаності фінансових компаній був відображений в постанові НБУ № 295 від 27.04.2016. У цьому документі зазначено, що пов'язаними з банком фінансовими компаніями є ПрАТ «СК "ФОРТЕ"» та ТОВ «СК "М-ЛАЙФ"». Ця ж постанова зобов'язувала банк у визначений термін надати НБУ документи для визначення банківської групи або аргументовані пояснення, якщо така група відсутня. Банк виконав вимоги НБУ в термін до 16 травня.

– Згідно з  фабулою кримінального розслідування, нібито ви вступили в змову з представниками Платинум Банку Григорієм Гуртовим, Дмитром Зінковим і Борисом Кауфманом, а також з заступником голови НБУ Катериною Рожковою, щоб з ними розробити злочинний план з виведення активів з Банку Михайлівського шляхом витрат і доведення його до неплатоспроможності. Це правда? Як ви прокоментуєте ці підозри і як ви можете оцінити роль кожного з названих осіб в історії?

– На даному етапі не можу обговорювати це питання, бо воно поки є таємницею слідства. Скажу лише, що можливі підозри слідства будуються не на моїх свідченнях, а базуються на вигадках жовтої преси.

– Після звільнення з Банку Михайлівського ви одразу ж 20 травня прийшли у Платинум Банк, в якому очолювали мажоритарного власника – кіпрський холдинг PT Platinum Public Ltd. Але вже 3 червня ви покинули компанію, пропрацювавши в ній лише два тижні. Чому ви прийшли в Платинум Банк і чому в результаті так швидко пішли?

– Я продовжив працювати в Платинум Банку радником наглядової ради.

– Яку роль в історії навколо Банку Михайлівського зіграв Платинум Банк?

– Загалом ніякої, інформація в жовтій пресі переважно базується на вигадках конкурентів.

– Чи мав Борис Кауфман якийсь стосунок до Банку Михайлівського до 19 травня?

– Повторюю, інформація в ЗМІ базується переважно на здогадах конкурентів.

– У травні була заява, що ви збільшили свою участь в капіталі Банку Михайлівського з 3,9% до 9%, викупивши частину частки Віктора Поліщука в ТОВ «Екосіпан». Чи дійсно ви 19 травня наростили свою частку? Яку суму ви заплатили Віктору Поліщуку за ці додаткові 5%?

– Частка до 10% не вимагає узгодження в НБУ і не веде до володіння істотною часткою в банку з усіма наслідками, що випливають.

– З ким із інших травневих співвласників банку, яких в НБУ називають «футбольною командою», ви знайомі: В. Єрасов, В. Шастун, В. Ковінський, В. Редько, В. Бакуменко, С. Богуцький, А. Денисов, В. Закалюжний, Т. Тимченко, І. Чабан?

– Знайомий з учасниками ТОВ «Екосіпан», які були топ-менеджерами банку.

– «Екосіпан» оскаржує липневе рішення НБУ і ФГВФО про ліквідацію банку. Чи узгоджувалася з вами ця позиція?

– Ні, не чув про це.

– Яким, на вашу думку, буде подальший розвиток подій? Чи плануєте коли-небудь повернутися у банківський бізнес?

– Гадаю, що слідство візьме до уваги усі факти і аргументи, яких з кожним днем у нього стає все більше, щоб скласти правдиву картину того, що сталося. Так, у бізнес споживчого кредитування і мікрофінансування обов'язково повернуся.