Почнемо із резонансної новини про те, що ПриватБанк в серпні прострочив усі 12 млрд грн рефінансування від НБУ. Донедавна громадськості довелося б чекати публікації квартального звіту банку, де він міг би згадати про прострочку, або навіть річного звіту. Тепер ця новина стає відомою одразу й усім.

Питання надання рефінансування завжди були доволі чутливими передусім через постійний дефіцит публічної інформації. До 2014 року ми знали загальну суму боргу банків перед НБУ та бачили щоденні цифри щодо обсягу наданого рефінансування, але не його отримувачів. Також з поля зору фактично повністю випадали довгострокові (стабілізаційні) кредити, повернення яких, як на мене, було найбільш проблематичним. Окремі банки, за умови, що вони проходили аудит у респектабельних аудиторів, звітували про борг перед регулятором на кінець року. У розпал кризи 2014-2015 років Нацбанк розпочав публікацію списків отримувачів кредитів терміном більше 30 днів. Це знімало багато питань, але періодичні спекуляції продовжували виникати.

Тепер ми можемо бачити в балансі банків не лише обсяги рефінансування, але й обороти за ним, як і обороти за іншими статтями балансу. Зупинимося на рефінансуванні детальніше в оборотно-сальдовому балансі (ОСБ). Загальна сума основного боргу банків перед НБУ, згідно з ОСБ, – майже 24 млрд грн. Із цієї суми 11,7 млрд грн припадає на два неплатоспроможні банки (Родовід Банк та банк «Фінансова ініціатива»), які через судові рішення не можуть відправити на ліквідацію. Тому вони усе ще потрапляють до статистики. Серед боржників лише два платоспроможних банки: ПриватБанк та Укргазбанк. Сумарна заборгованість становить 12,303 млрд грн – цю цифру можна перевірити у відповідній статистиці за сектором в цілому.

Борг перед НБУ це пасиви комерційного банку. Відповідно, його збільшення – це кредитовий оборот, зменшення – дебетовий. Серпень виявився не особливо щедрим на залучення – за кредитом ми спостерігаємо лише обороти одного Марфін Банку на мізерну суму. Натомість Ідея Банк повністю погасив борг перед НБУ (взятий, вірогідно, ще в липні, але розкрити про це інформацію у відповідному розділі сайту НБУ забув), а Укргазбанк – дещо його скоротив.

Аналіз цих даних, на жаль, неможливий без базового розуміння принципів бухгалтерського обліку. Уважний читач може помітити, що в наведених вище цифрах стосовно оборотів не згадуються астрономічні обороти за ПриватБанком. Справа в тому, що вони суто технічні: зменшується рахунок «борг банку перед НБУ» і збільшується «прострочений борг банку перед НБУ». Якщо бути неуважним, їх можна прийняти за видачі та погашення.

Описаний принцип аналізу можна застосувати для всіх інших статей балансу банків.

Більша деталізація дозволяє оцінити структуру активів: скільки в банку готівки, яку суму він тримає на кореспондентському рахунку в НБУ, а скільки інвестує в депозитні сертифікати чи ОВДП. Зрештою, ми можемо побачити, у які саме ОВДП інвестують банки – валютні чи гривневі.

Інформацію про те, наскільки хорошим є кредитний портфель банку, можна знайти у додатковому файлі. Згідно з методологією НБУ, позичальників розбили на категорії якості, враховуючи ймовірність погашення боргу. До останньої категорії, як правило, потрапляють ті боржники, які вже тривалий час не здійснюють жодних погашень.

Із накопиченням даних в наступні місяці можна буде бачити динаміку депозитів в окремих банках, оперативно дізнаватись, звідки й куди кошти йдуть. Наразі вже відомо, хто саме несе гроші в банки. Категорія «юридичні особи» розділилася на декілька підгруп: нефінансові компанії, фінансові компанії, органи державної влади, зокрема місцеві громади, що тримають значні обсяги депозитів у банках. Із ОСБ видно кошти Держказначейства в Ощадбанку, на які перевели заарештовані кошти «сім’ї» –  оточення Януковича.

Позабалансові рахунки практично повністю випадали з поля зору статистики. Максимум, що можна було побачити, – це невикористані ліміти за кредитами, наданими клієнтам. І це лише так звані безвідкличні, на отримання яких не потрібно додаткового погодження з боку банку (наприклад, невикористаний ліміт за кредитною карткою). Зараз експерти отримають більше фінансових даних для аналізу.

Активи, отримані в заставу, не належать банку, тому він не може показувати їх на своєму балансі. Але їх аналітичний облік здійснюється на відповідних позабалансових рахунках. Якщо подивитись на ПриватБанк, то обсяг активів у заставі – астрономічні 438 млрд грн. Однак нерухомість складає лише 11 млрд грн. Може видаватися дивним, що за валового кредитного портфеля майже у чверть трильйона гривень в нього такий невеликий обсяг більш якісної застави. Але від моменту націоналізації влада постійно нагадувала про майже повну відсутність застав у банку. Шкода, що цю інформацію не почали публікувати раніше.

Операції з деривативами також не відображаються на балансі, тому їх не можна було побачити у звичайній звітності. До них відносяться і валютні форварди, які банки зазвичай укладають зі своїми клієнтами – імпортерами та експортерами.

Також з позабалансових рахунків можна дізнатися про розмір гарантій, акредитивів, авалів, наданих банком своїм клієнтам, та про обсяг активів клієнтів у довірчому управлінні.

Досить екзотичним виявився рахунок 9760, на якому обліковують суми, передбачені для компенсації вкладникам Сбербанку СРСР на 108 млрд грн. Цих коштів в банку немає, а цей рядок – просто облік зобов’язань держави, які вона взяла на себе 21 рік тому.

В цьому масиві даних можна бачити не лише дії окремих банків, але й тенденції та окремі «родзинки». Наприклад, в ОСБ є окремий рахунок, на якому обліковуються витрати банку на аудиторські послуги. Це дає нам можливість оцінити ринок аудиторських послуг, а аудиторам – дізнатися опосередковано про ціни конкурентів. Ми ж маємо знати, що низькі витрати банку на аудит в порівнянні з його розміром можуть означати формальний підхід до підтвердження звітності банку.

У світовій практиці хрестоматійним є кейс компанії Gowex – провайдера послуг Wi-Fi у публічних місцях. Уважні аналітики виявили, що компанія фальсифікувала звітність, показуючи набагато більші продажі, ніж було насправді. Менеджмент компанії вдалося вивести на чисту воду за низкою ознак, першою з яких були непристойно низькі витрати на аудит. За такі гроші жодна нормальна компанія не погодилась би детально аналізувати фінансову звітність. В Україні були свої скандали із банківськими аудиторами, які несумлінно виконували свою роботу. Як же не вистачало нам цієї інформації у 2014-2015 роках! Кореляція між копійчаними витратами на аудит й відправленням банку до ФГВФО, я впевнений, величезна.

Певна річ, дані більшості головних статей балансу та звіту про фінансові результати, за якими можна судити про становище банку, були доступними й раніше, але вони оновлювались повільніше, ніж буде зараз – кожного місяця. Тому громадськість отримала справді потужний інструмент контролю за банками, який хоча й не вирішить проблем сектору, але суттєво покращить розуміння процесів у ньому і перспектив.