Високий суд Лондона 4 грудня оприлюднив рішення судді Фанкорта у справі «ПриватБанк проти Ігоря Коломойського, Геннадія Боголюбова та шести пов'язаних з ними компаній». Його рішення екс-власники націоналізованого банку сприйняли як перемогу. Втім, юристи ПриватБанку поразку не визнали: вони подали апеляцію, щоб стягнути $3 млрд.

Лондонський процес

ПриватБанк націоналізовано в грудні 2016 року. Вже за рік держбанк подав проти екс-власників позов до Високого суду Лондона. У той момент ПриватБанк не розкрив суть претензій, заявивши лише, що «пани Коломойський і Боголюбов вивели з банку майже $2 млрд шляхом проведення низки незаконних операцій, в результаті яких гроші переводилися компаніям, які їм таємно належали». З урахуванням відсотків банк хотів стягнути з них $2,5 млрд.

Йшлося про схему, реалізовану влітку 2014 року: українські позичальники брали в ПриватБанку кредити для закупівлі імпорту і відправляли передоплату іноземним постачальникам, які товари не поставляли, а гроші не повертали (див. «Активи «приватівців» оголошено в розшук»).

ПриватБанк в суді розповів, що англійські компанії – Teamtrend Ltd., Trade Point Agro Ltd., Collyer Ltd. – отримали на свої рахунки $1,8 млрд від українських позичальників ПриватБанку, а компанії з Британських Віргінських островів (БВО) – Rossyn Investing Corp., Milbert Ventures Inc., ZAO Ukrtransitservice Ltd. – ще $0,1 млрд. Вони обіцяли поставити 46 українським компаніям «надзвичайно велику кількість різних товарів». Передоплату вони отримували в розмірі «всієї ціни покупки» іноді «за місяці або навіть рік» до дати передбачуваної поставки. Але цих товарів у компаній взагалі не було, вони їх так і не поставили в Україну, а аванси в розмірі $1,912 млрд – не повернули. Всі одержувачі валюти контролювалися акціонерами банку.

У забезпечення позову ПриватБанку судді Нугі та Ротт 19 грудня 2017-го видали ордер на заморожування активів Коломойського та Боголюбова (worldwide freezing order; WFO) на $2,6 млрд. «Активів заморозили не на $2,6 млрд, а всі активи», – уточнював журналістам Ігор Коломойський.

Суд зобов'язав відповідачів розкрити йому список будь-яких активів по всьому світу вартістю вище 25 тис. фунтів стерлінгів. Відповідачі домоглися пом'якшення умов WFO: заморожувалися лише активи дорожче 1 млн фунтів, а розкриття суду активів в Україні та Росії проходило лише на конфіденційній основі. Відповідачі не могли витрачати більше 20 тис. фунтів на тиждень, а будь-які витрати понад цей ліміт повинен був схвалювати ПриватБанк або його юристи – юрфірма Hogan Lovells.

Сума позову не фіксована а з урахуванням прострочення збільшується на $500 тис. на день, і «на сьогодні ціна позову ПриватБанку складає до $3 млрд». У момент подання позову ПриватБанк заявив, що сподівається на його «чесний та об'єктивний розгляд». Вже через півроку – з 25 до 31 липня – справу заслухали в суді. Після чого судді Фанкорту знадобилося ще чотири місяці для прийняття рішення. За цей час юристи ПриватБанку відмовилися від судових процесів в Україні проти Коломойського і Боголюбова і повідомили про це лондонському суду.

Що ж зараз вирішив англійський суд? FinClub проаналізував його вердикт.

Позов про шахрайство екс-власників ПриватБанку не може розглядатися в Великій Британії

Проблема визначення юрисдикції спору виникла, оскільки ПриватБанк подав загальний позов проти трьох груп відповідачів: трьох компаній з Великої Британії, трьох компаній з Британських Віргінських Островів, двох фізосіб, які є громадянами України, Кіпру та Ізраїлю, але проживають в Швейцарії. «Я не сумніваюся, що банк пред'явив позов до англійських відповідачів, щоб встановити юрисдикцію Коломойського і Боголюбова в Лондоні відповідно до ст. 6 Конвенції Лугано (Конвенція охоплює країни ЄС, а також Велику Британію, Швейцарію, Ісландію та Норвегію. – Ред.)», – вирішив суддя.

Суддя погодився з аргументами Коломойського і Боголюбова, які з лютого стверджували, що лондонський суд не має юрисдикції розглядати позов українського держбанку або, в крайньому разі, не повинен застосовувати свою юрисдикцію для цієї справи. Посилаючись на Конвенцію Лугано, вони говорили про свою непідсудність судам в Англії та Уельсі та 9 березня попросили суд скасувати арешт активів. «Природним місцем для українського банку пред'явити позов до двох українських громадян щодо шахрайства, вчиненого в Україні, є Україна або, якщо необхідно, Швейцарія, яка є місцем їхнього проживання. Банк не міг подавати до суду на екс-акціонерів у Лондоні, – зазначено в рішенні суду позицію відповідачів. – Єдина можливість банку подати до суду на Коломойського та Боголюбова в Лондоні полягала в тому, щоб пред'явити позов щодо осіб з Англії та Уельсу». Саме тому, на їхню думку, позов стосується збитків в $1,9 млрд, а не $5,5 млрд, завданих банку шахрайством, виявленим агентством Kroll.

ПриватБанк визнав у суді, що прив'язка викликана місцем реєстрації британських компаній, а саме шахрайство відбулося не в Британії, а в Україні та на Кіпрі. Партнер Hogan Lovells Річард Льюіс наполягав на тому, що «три англійських відповідача посідали центральне місце у шахрайстві», і у них, як «одержувачів виведених грошей, цілком могли бути активи, які могли бути відшкодовані в результаті розглядів, порушених в Англії та Уельсі».

Виходячи з логіки судді, у нього були підстави визнати правомірним позов проти Коломойського і Боголюбова в Великої Британії, «якщо претензії до них і до англійських компаній настільки тісно пов'язані, що їх доцільно заслуховувати і вирішувати разом, щоб уникнути ризику суперечливих рішень судів за підсумками окремих процесів (ст. 6.1 Конвенції Лугано)». Але відповідачі запевняли, що позов подано до британських компаній, щоб зловжити Конвенцією і позбавити Коломойського і Боголюбова можливості захищатися в швейцарському суді (ст. 6.2).

Вибір банку можна легко пояснити. «У порівнянні з судовим розглядом в Україні або Швейцарії розгляди в Англії та Уельсі приносять суттєві процесуальні переваги банку, в тому числі: (a) здатність отримувати всесвітні накази про заморожування, що поширюються на активи, побічно контрольовані Коломойським і Боголюбовим, (б) широкий режим розкриття інформації та (в) перехресний допит свідків під час суду», – зазначив суддя Фанкорт.

Вивчивши позиції сторін, він зробив ряд висновків: британські компанії не мають активів у Великій Британії; крім того факту, що три компанії британські, більше нічого «британського» в справі немає; ці компанії, ймовірно, створювалися, щоб виступати агентами офшорних компаній, і управляються кіпрськими компаніями з рахунками в ПриватБанку; звинувачення цих компаній у необґрунтованому збагаченні є безнадійним; зі скарги на $1,9 млрд гарним кейсом є лише сума у $515 млн, хоча банк має претензії до Коломойського і Боголюбова на $5,5 млрд.

Крім того, екс-акціонери і персонал банку управляли схемами з видачі кредитів для передоплати за шахрайськими контрактами протягом восьми років, але фігуруючі у позові британські компанії брали участь в них лише з травня до вересня 2014-го. А з 192 компаній в різних країнах, які були «залучені в якості позичальників, постачальників або іншим чином у зв'язку з шахрайством, про яке стверджується, лише три англійських відповідача є англійськими компаніями». «Ці факти самі по собі призводять до сильного висновку про те, що на англійських відповідачів подають позов, тільки щоб мати можливість пред'явити позов в Лондоні проти Коломойського і Боголюбова», – вирішив суддя.

Інших причин для банку судитися з британськими «прокладками» без бізнесу і активів суддя не побачив. У відповідь ПриватБанк заявив, що англійські відповідачі є «законними цілями самі по собі». Але суддя вирішив, що банк втратив дуже важливі факти, надання яких показало б, що «роль англійських компаній у шахрайській схемі була не більш ніж випадковою».

На думку судді також вплинула історія про те, що після прес-конференції екс-голови ПриватБанку Олександра Шлапака Коломойський подав позов проти ЗМІ за поширення недостовірної інформації. І хоча британський та український суди розглядали різні за своєю суттю справи, вони могли прийти до різних вердиктів з ключового питання «а чи було шахрайство». Суддя Фанкорт хотів уникнути появи «суперечливих рішень судів».

Де ж судитися ПриватБанку?

Фанкорт запевняє, що своїм рішенням не намагається допомогти відповідачам уникнути правосуддя. «В якості альтернативи банк може ініціювати процес проти них в своїй державі –Україні, яка не є учасником Конвенції Лугано», – зазначено в рішенні. Україну названо «природним місцем для суду», оскільки фігуранти справи – українці, майже всі події відбулися в Україні, і українське законодавство є регулюючим для проведених операцій. Суд над британськими компаніями і компаніями з БВО він рекомендує провести також в Україні. «Однак банк, можливо, не захоче подати до суду на екс-акціонерів в Україні: якщо він не може подати до суду на них в Англії, він може подати до суду на них у Швейцарії», – зазначив суддя. На дату WFO вони обидва «постійно проживали в Швейцарії».

Глобальний арешт активів Коломойського і Боголюбова скасовується

Суддя Фанкорт, відхиливши позов ПриватБанку через помилкову юрисдикцію, скасував і арешт активів, який приймався в забезпечення позову. «Суд не має юрисдикції проти Коломойського і Боголюбова, і з цієї причини також мають бути анульовані ордери, в тому числі на всесвітнє заморожування активів, які виносилися проти них», – сказано в рішенні.

Сторони зробили протилежні акценти. ПриватБанк не вказав у релізі, що суддя скасував арешт, але заявив, що WFO на $2,6 млрд «залишається чинним»: «Відповідачам і надалі заборонено, серед іншого, відчужувати свої активи без згоди банку або дозволу англійського суду». Юрфірма Fieldfisher, що працює на Коломойського, зробила акцент на рішенні про скасування арешту, не вказавши, що арешт зберігається. «Ми дуже раді, що суддя виявив, що WFO слід скасувати в результаті серйозних і навмисних нерозголошень і спотворень в суді ПриватБанком», – заявив партнер Fieldfisher Ендрю Лафферті.

Логіка британського права така. Суддя Фанкорт виніс рішення про скасування всесвітнього арешту активів, але ПриватБанк має право подати апеляцію на це рішення – і він цим правом скористався. Тому заморожування активів відповідачів залишається чинним до моменту ухвалення судом рішення за апеляційною скаргою ПриватБанку.

А чи було шахрайство в ПриватБанку

Суддя відхилив позов за формальною ознакою – юрисдикцією, але встиг розібратися в ситуації. «Хоча на даному етапі я не повинен робити остаточні фактичні висновки про схему, докази свідчать про ретельно розроблене і скоєне шахрайство, пов'язане зі спробою приховати від будь-якого аудитора або регулюючого органу наявність поганих боргів у портфелі банку та відмивання грошей у величезному масштабі», – зазначив Фанкорт.

Договори суддя назвав «фейком», оскільки постачальники або не займалися торгівлею, або не мали товарів, які обіцяли поставити в Україну. «Кількість товарів в деяких випадках багаторазово перевищувала річний український імпорт відповідного товару», – зазначив суд. «Угоди про постачання не могли бути виконані, і очевидний логічний висновок полягає в тому, що вони й не збиралися робити це. Вони використовувалися як оманлива основа для виправдання дуже великих сум грошей, що випливають з банку», – написано в рішенні.

Втім, у багатьох випадках гроші, які направлялися постачальникам, поверталися назад в банк, часто того ж дня (!), але вже через інших посередників. «Штучна заплутаність цього сама по собі свідчить про шахрайську схему», – сказано в рішенні. Суддя підкреслив, що коли ПриватБанк в Лондоні заявляв про незаконне присвоєння $1,9 млрд, його представник – Річард Льюіс – не згадав про те, що «більшість попередніх платежів були негайно повернуті банку або що гроші ніколи не покидали рахунки всередині банку».

Відповідачі акцентували на тому, що британські компанії використовувалися «для передавання грошей по колу і повернення їх в банк», а вони не отримували контролю над ними. «Склалося хибне враження, що англійські відповідачі були наприкінці ланцюжка. Хоча навіть базове розкриття банківських рахунків показало б негайне повернення грошових коштів на банківський рахунок українського позичальника або безпосередньо, або через офшорну компанію, і це викликало б серйозні сумніви з приводу цієї частини позову банку», – написав суддя. А це б відчутно вплинуло на рішення суду в принципі приймати позов до провадження в грудні 2017-го, залучати до нього Коломойського і Боголюбова і схвалювати WFO на суму $2,6 млрд. Банк не вважає «навмисним або помилковим» неінформування суду про всі нюанси.

Суд звинуватив ПриватБанк в небажанні з'ясувати, куди поділася валюта, перерахована відповідачам. Банк пояснив, що його пріоритет – показати, що «компанії з Великої Британії та БВО були співучасниками шахрайства і отримали $1,9 млрд на час, нехай навіть дуже короткий».

Цей «пробіл» спробувала виправити команда аналітиків Ігоря Коломойського, яка вивчила банківські виписки 46 позичальників і 35 постачальників і заявила суду, що «тільки $559 млн з $2,5 млрд не були повернуті в банк, і з них тільки $248 млн залишилися у шести компаній-відповідачів». Банк назвав ці аргументи «неповними і помилковими».

Але для всіх стало очевидним головне: екс-акціонери визнали частину провини. «Ніхто з відповідачів не заперечує, що є хороші доказові аргументи щодо втрат на $248 млн, яких зазнав банк через шахрайство, та всі заперечують докази стосовно втрат понад цю суму», – йдеться в рішенні.

З тексту рішення суду випливає, що з виданих кредитів на $2496 млн у банк повернулися суми в $1011 млн і $969,5 млн, «залишаючи реалістичну спірну претензію на $515 млн». ПриватБанк подав альтернативну таблицю розрахунків, але суддя зауважив, що банк «не стежив за грошима так само переконливо», як Коломойський. «У світлі всіх доказів, представлених мені, банк юридично не надає добре доказові аргументи на користь делікатних втрат, заявлених вище зазначеної суми», – вказав він. Суддя зазначив, що «було б доцільно скоротити суму заморожування активів до $515 млн плюс відсотки». Але це питання стало неактуальним у зв'язку з відхиленням позову. І якби британський суд все ж прийняв зараз позов до провадження, суддя навряд чи встановив би арешт на $515 млн, враховуючи «істотне нерозкриття і спотворення» банком фактів, що призвело до WFO у грудні 2017-го.

При цьому банк знав, що «схема являє собою шахрайство у $5,5 млрд, в якому англійці та компанії з БВО були не більше ніж випадковими гравцями серед багатьох інших, які були організовані особами, в кінцевому підсумку контрольованими Коломойським і Боголюбовим». «Банк навмисно представив свою справу особливим чином і не звернув уваги на дані, які б поставили під сумнів обґрунтованість його вимоги. Я не визнаю, що це було випадково», – зазначив суддя. Виходячи з хорошої обгрунтованості справи всього на $515 млн, суддя не схвалив би WFO без попередження відповідачів.

Суддя Фанкорт, втім, підкреслив, що «не закриває очі» на визнання відповідачами гарних позовних вимог на сотні мільйонів доларів. А ситуацію, коли відповідачі визнають «добре доказовий випадок шахрайства епічного масштабу», але все ж таки намагаються перешкоджати суду його розслідувати, він назвав «некрасивою».

«План Б»: що буде далі

На подання апеляційної скарги на рішення Фанкорта ПриватБанку дається три тижні. Його мета – зберегти арешт активів Коломойського і Боголюбова і домогтися розгляду претензій до них саме в британському суді. Ймовірно, апеляцію ПриватБанку суд розгляне в першій половині року, а рішення за нею колегія з трьох суддів винесе до кінця 2019-го.

Але вже зараз ПриватБанк повинен компенсувати відповідачам 7,5 млн фунтів стерлінгів витрат на судовий процес, в тому числі 4 млн фунтів протягом 28 днів. Якщо ПриватБанк виграє апеляцію, то Коломойському, Боголюбову і шести компаніям доведеться повернути ці гроші ПриватБанку, а також оплатити витрати самого держбанку на судовий процес в Лондоні.

Враховуючи широкі повноваження англійських судів, зокрема щодо арешту майна відповідачів по всьому світу, ПриватБанк буде до останнього відстоювати британську юрисдикцію за позовом. «Банк намагатиметься довести підсудність спору англійським судам, що вже встановили ознаки неправомірності дій екс-акціонерів банку, які могли привести до істотного збитку», – вважає керуючий партнер АО Suprema Lex Віктор Мороз.

Якщо ПриватБанк виграє апеляцію, справа повертається до Високого суду Лондона, де її розглядатиме вже інший суддя. «Питання юрисдикції, які були оскаржені відповідачами, будуть вирішені апеляційним судом, і ми впевнені, що на користь банку. Якщо, як ми очікуємо, позовні вимоги банку в кінцевому підсумку будуть приведені до судового розгляду в Англії, той факт, що відповідачі не намагалися виправдати документацію, яка використовувалася для обґрунтування незаконного привласнення коштів, ускладнить їм захист від позовних вимог банку по суті», – сказав пан Льюїс.

Якщо ПриватБанк програє апеляцію, йому доведеться судитися в інших країнах. «Враховуючи наявність у екс-бенефіціарів Привату кількох громадянств, а також значної кількості майна в різних країнах, можу припустити, що в разі якщо англійські суди остаточно визнають спір не підсудним англійській юрисдикції, банк може намагатися захищати свої інтереси в судах Швейцарії, Франції та низки інших країн, що допускають розгляд подібних суперечок, – каже Віктор Мороз. – Але якщо усі міжнародні суди дійдуть висновку про непідсудність їм спору між ПриватБанком і його колишніми акціонерами, то банку доведеться захищати свої інтереси в українських судах». А похвалитися великими успіхами в українських судах ПриватБанк не може.

Коломойський вже оголосив, що готує відповідний позов. «Подейкують, що Гонтарева (екс-голова НБУ Валерія Гонтарева. – Ред.) прописалася в Лондоні разом з Пасенюком (керуючий партнер ICU Макар Пасенюк. – Ред.). Це дуже добре. Англійська юрисдикція. У мене є велике коло персоналій, до кого я маю претензії за ПриватБанк на велику суму», – сказав він.